Моє рідне місто Миколаїв у 2013 році відзначало свій 224-й день народження. Його засновником є князь Потьомкін, який за наказом Катерини ІІ, побудував верф на Інгулі. Але історію міста можна розглядати ще з часів епохи бронзи.
Саме тоді на території сучасного Миколаєва існувало городище «Дикий сад» (цю назву було надано у XX столітті). Час його існування – 1250-900рр. до н.е. До речі, сумнівів відносно життя у такому великому діапазоні часу – немає. Це доводять дослідження археологів.
Давайте і ми відвідуємо територію давнього городища, яке є одним з 7 чудес Миколаєва. Не бійтеся, це не далеко. «Дикий сад» знаходиться у самому центрі старого Миколаєва, на узбережжі Інгулу. Саме на місці «Дикого саду» води Інгулу зливаються з водами Південного Бугу.
Загальна площа території – 3 га. Це єдине степне поселення епохи давньої бронзи, знайдене в Україні, яке зародилося за 500 років до заснування грецького міста-держави Ольвії; і єдина зі збережених пам’яток чорноморського міста-порту часів легендарної Трої і Троянської війни.
Цілком можливо, що городище виконувало функцію культурно-релігійного й торгово-економічного центра південної частини Східноєвропейського регіону і мало велике значення для населення Північного Причорномор’я на стику епохи бронзи й раннього заліза. Дата відкриття городища – 15 серпня 1927 рік. Саме тоді видатний миколаївський археолог та краєзнавець Феодосій Камінський почав збирати матеріали на території «Дикого саду». У червні 1927 року у краєзнавчому музеї вже зберігалися 74 фрагменти розкопок.
Яким ж було давнє городище? Воно складалося з трьох частин – укріпленої цитаделі, передмістя й посаду, у кожній з яких були різні приміщення: житлові, господарські, культові, а також – оборонні рви.
Матеріальні предмети, знайдені під час розкопок, підтверджують те, що його мешканці успішно розвивали промисли, зокрема рибальство й полювання (знахідки великої кількості костей диких тварин і риби). Займалися скотарством і землеробством (знахідки костей свійських тварина, зернотерок, зерен злаків – пшениця, ячмінь, просо). Розвивали ремесла, серед яких необхідно відзначити – керамічне (знахідки керамічних посудин), металообробку (знахідки бронзових речей) і косторізне (знаряддя праці з костей і рогів тварин).
Такими були сторінки історії цього городища. Але якщо прочитати їх під іншим «кутом»? Он там, трохи віддалік від нас, пам’ять цього місця відроджує картинки історії; і ось вже ми бачимо мешканців городища, які готуються до якогось ритуального дійства, поклоняючись сонцю, місяцю та вогню; а ось сторінка історії перегортається і ми спостерігаємо, як під копитами коней здригається земля, а в руках наших пращурів блищать кельти – маленькі сокири. А ось до нашого городища приїхали у гості торгівці. Тут вони відпочивають, поповнюють припаси, ремонтують спорядження, моляться своїм богам…
Скільки всього побачили ці місця, навіть уявити складно. Вони бачили: і війни, і сльози, і радість перемог, і славне народження нашого міста. Стародавні кургани, можливо, приховують у собі багато таємниць. Але «Дикий сад», потроху, відкриває завісу історії.
Чуєте? Це не просто дерева шумлять. Це вітер розповідає нам тутешні легенди про могутніх воїнів та побут простих людей. А ось і наочний приклад – розвалини будівель, які можуть оживити слова вітру, і ми вже не в сучасному Миколаєві на місці археологічних розкопок, а в стародавньому городищі спостерігаємо за життям наших предків. Тут кожен камінчик пахне терпким запахом спогадів, які загубилися в бігу часу. Вир цього місця затягує в дивовижну подорож по одному з семи чудес Миколаєва – стародавньому городищу «Дикий сад».
…Ні, сторінки не закінчилися, просто деякі нам мало відомі, а деякі ще не прописані, але ми почекаємо і обов’язково повернемося сюди, щоб знов зануритися у водоспад подій нашої славетної історії.
Вероніка УСЕНКО