-
Ми просто говорили. То був один із небагатьох таких зразкових «сімейних» вечорів. А знаєш, ми дуже часто такі посиденьки влаштовуємо.
Та саме та розмова надовго відкарбується у моїй пам’яті. Чим далі говорила мама, тим більше сліз падало з моїх невиспаних очей. Взагалі, багато можна сказати про очі. Жваві, гострі, м’які, щасливі, розумні, розгублені, смішні погляди. Багато очей нам доводиться ідентифікувати. Хтось, лише заглянувши у ту карооку, синьооку чи навіть і сірооку безодню, може прочитати історію власника. Вони бувають промовисті, бувають таємничі, різних є доволі.
«Та» розмова. Так виглядає, ніби ми обоє спільники якоїсь надсекретної справи, чи не так? За столом сиділа я, мама і тато. Уяви суботу, стомлену 10-класницю і безмежно люблячих батьків. І годинник невпинно повертає стрілку ближче до одинадцятої вечора. Тема майбутньої професії завжди викликала велике хвилювання. Не було чіткого предмета, який сказав би мені: «Ти 100% тільки лікар чи математик». У тому-то вся і складність. Але я була переконана, що призначена допомагати людям.
Так от, на порядку денному було постановлено вкотре обговорювати майбутнє, оглядати університети, факультети і так далі. Адже за десятим класом поспішає одинадцятий, що тягне за собою ЗНО. А ось до цією штуки варто бути якнайкраще підготовленим. Тож визначатися з професією – ось завдання номер один на той час.
Завжди, коли бачу людину, що заплуталася і потребує допомоги, рвуся хоч якось підтримати. Бачу несправедливість чи неправосуддя – і аж серце стискається. Хоч ці ситуації мали місце у повсякденному житті, я навіть ніколи не підозрювала у цьому порив до юриспруденції. Коли взяла до уваги цей рід діяльності при розмові з батьками, очі почали бачити перспективи, так би мовити, плекати цю несамовиту ідею у юному серці.
Рослинці важко вирости на гарячому піску. Важко прийнятись і дереву. Важко і квітці розбуятись. Інша справа – доглянута грядочка, лагідне сонечко і поживна водичка. Розцвіте, заживе, розростеться. Так і моя стеблинка все ширилась, пролізала, боролась, борсалась, жила. Багато чого мусила вистояти, між іншим.
Сльоза. Одна за одною, вони капали на дерев’яний стіл на кухні. Що й казати про маму. Наша розмова від професій непомітно перейшла на дитячі спогади, нездійснені мрії, пригоди. А за вікном невпинно йшов дощ, наступаючи на п’яти літу, що ще ніяк не могло змиритись із таким швидким епічним кінцем.
Вертаємося до юриста. І справді, той теплий вечір став дуже вагомим у моєму житті. Татові мудрі слова, наповнені неоціненним досвідом, мамині надзвичайно мудрі поради…
Чому юрист, запитаєш? По-перше, престиж, перспективність і неймовірно багато можливостей. Останнє, мабуть, варто було б поставити найпершим. По-друге, ти у будь-якому випадку допомагаєш людям. А це саме те, до чого я прагнула з раннього дитинства. Зробити цей світ кращим, комфортнішим, ріднішим – ось глобальна мрія, яку можна і треба реалізувати за допомогою юриспруденції. По-третє, згодься, хіба це не круто чітко знати свої права та обов’язки, навчати інших? По-четверте, юристи потрібні всюди. І, зазнач, не перестануть бути потрібними навіть у еру роботів. З однієї простої причини: робот хоч і розумний, але не має серця. А саме серце є тим визначальним чинником, що дає можливість йти далі. Мова йде про мотивацію, щире бажання і чисті наміри. Тож, машина не буде настільки самовідданою, як може бути спеціаліст. Список причин обирати професію юриста може продовжуватися довго, це справді так. На мою думку, найголовніше – любити обрану роботу, знайти «своє». І я точно знаю: «моє» – це юрист!
- Що ж, дуже дякую за таке змістовне інтерв’ю, – пролунало з екранів: в ефірі новини. – Нагадую, у нас в гостях молодий юрист, засновниця великої фірми…