Шкільна форма

Учні часто не люблять носити форму. Особливо критично до неї ставляться старшокласники. Це й не дивно, бо вони прагнуть виділятися і бути вільними у своїх смаках і думках. Проте дрес-код краще залишити: він дисциплінує, привчає до порядку. Але можна зробити його більш різноманітним і зручним для підлітків.

Справді корисні предмети

Безперечно, усі науки, яких ми навчаємось, важливі. Та у звичайному житті навряд чи знадобиться формула опору… У сучасній школі мають викладати предмети, що дійсно принесуть користь у майбутньому. Кулінарія, інформатика, психологія не лише розвинуть необхідні у сучасному світі навички, а й, можливо, допоможуть знайти власне хобі або обрати професію.

В американських навчальних закладах старшокласники вчать те, що самі забажають. Наприклад, один предмет з математичних наук, один — з природничого курсу, ще кілька — за власним вибором. Обов’язковими є англійська й історія. Непогано було б запровадити таку систему і в Україні.

Харчування

Ще один важливий пункт. Більшість підлітків споживають фастфуд, хлібобулочні вироби або взагалі фрукти. Звичайно, це не дуже корисно для організму і не може назватися повноцінним прийомом їжі. Сучасна школа має забезпечувати здорове і, бажано, безкоштовне харчування учнів.

Дозвілля

Щоб дітям було ще комфортніше, потрібно організувати цікаве і безпечне дозвілля. По-перше, провести Інтернет, бо сучасні підлітки без нього,  як без рук. По-друге, регулярно влаштовувати конкурси й олімпіади, але участь у них не має бути примусовою. Нехай кожен сам обере собі «клуб за інтересами».

Сучасна школа — це школа, яка не боїться новацій і постійно вдосконалюється. Її керівництво й учні можуть створити собі комфортне середовище,  як для праці, так і для відпочинку. Тоді щасливі усмішки та гарні оцінки не змусять себе довго чекати.

Катерина КОЧЕРЖИНА, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post Якою має бути сучасна школа? appeared first on Я - журналіст.

Передусім варто радіти можливості побути поряд зі своїми рідними, адже тепер не тільки школярі не відвідують школу, а й батьки працюють дистанційно. Це чудовий час для теплих родинних розмов. Можеш розповісти все-все, що у тебе на душі, поділитися своїми почуттями та емоціями.

Перегляд фільмів і серіалів протягом усього дня є поганим варіантом, адже цілий день відчуватимеш втому. Тому обов’язково створюй розклад свого дня та не забувай контролювати, щоб справи не просто висіли над тобою, а виконувались.

Сьогодні популярності набуває саморозвиток, тому не забувай щоденно збагачуватися новими знаннями. Існує велика кількість онлайн-платформ, де ти зможеш знайти курси на свій смак. Найвідомішими сайтами є Prometheus, Coursera та Edx. Ти не тільки зможеш дізнатися цікаву інформацію, а й покращити свої знання англійської мови. Пам’ятай, що мозковою активністю краще займатися вранці, адже підвечір рівень нашої концентрації стає нижчим.

Не забувай також про свій фізичний стан. Якщо постійно сидіти вдома, то до ожиріння зовсім недалеко. Більше вже не працює відмовка про те, що у тебе немає часу чи можливості. Навіть якщо ти досі дуже зайнятий, знайди у своєму щільному графіку годинку для фізичної активності.

Ми всі знаємо, що у кожного з нас є своя  історія життя. Так чому б тобі не завести щоденник, до якого записуватимеш абсолютно все, що відбувається зараз у твоєму містечку? Просто пиши дату і свої спостереження. Через декілька років це буде дуже цікаво перечитувати не тільки тобі, але й твоїм друзям.

Читай! Надихайся! Розвивайся! Займайся спортом! І пам’ятай, що найбільшим скарбом є твоє здоров’я. Люби себе і будь здоровим.

Вікторія НОІНСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Дніпро

The post Як старшокласникам провести карантин із користю appeared first on Я - журналіст.

Булінг – це агресивна та неприємна поведінка однієї, або багатьох дітей проти іншої дитини. Тобто, знущання над кимось. Булінг буває фізичним, економічним, сексуальним, моральним. Також популярним зараз є кібербулінг. Кібербулінг – це булінг в Інтернеті. Тобі можуть анонімно погрожувати, викладати відео, фото із знущаннями.

Зазвичай жертвами булінгу стають діти, які відрізняються від інших: наприклад, манерою одягатися, спілкуватися і так далі. Тебе можуть дражнити через те, що ти не такий як інші. Нещодавно нам розповідали про трагедію у Бабиному яру. Тоді масово розстрілювали усіх євреїв. Просто, через те, що вони євреї. На що здатна людська жорстокість? Куди вона зайде далі?

Майже 80% людей були жертвами булінгу. Якщо раніше, про це просто прагнули мовчати, то зараз ця проблема є доволі актуальною. Найстрашніше, коли діти про це не говорять. Вони не діляться ні з ким своїми проблемами, а змовчують, носять це у собі. Тоді, діти замикаються, їм стає важко не тільки у сьогоденні, але й у майбутньому. З боулінгом неможливо впоратися самому. Не бійтесь розповісти комусь про цю проблему!

Є три сторони булінгу: той хто булить, жертва булінгу та спостерігачі. Спостерігачі зазвичай нікому не розповідають, і не втручаються. Вони бояться за себе, або знущаються разом із лідером булінгу.

Знущаються над іншими зазвичай тому що хочуть самоствердитись у колективі. «Я така крута, а от їй тут не місце» – ось як зазвичай кажуть, або мають на увазі. Люди булять і по іншим причинам: можливо тому, що вже самі цього зазнали, і намагаються забути про це, знущаючись над іншими. Або, вважають це нормою. Можуть вважати, що це смішно і нічого погано в цьому немає. Діти, які булять, не надто переймаються почуттями тих, кого вони ображають.

Дорослі уже розуміють, що знущатись над дітьми не можна навіть допускати! Але з дорослими все зрозуміло, а от діти…

Припустімо, ходить в 3 клас 20 дітей. Всі діти яскраво одягаються, хваляться купленими канцтоварами, можуть приносити в клас гроші. І от у цьому колективі є маленька Софійка, яка скромно одягається, не може похвалитись яскравими блокнотами, пеналами. Дорослі розуміють, що її батьки не можуть собі цього дозволити. Але як пояснити це дітям? Як їм сказати, що от твої батьки мають гроші щоб ти так одягалась, а батьки маленької Софійки не можуть? Звичайно і дитина вирізняється на їх фоні, вона стає більш замкнутою, старається всіх уникати. І це найгірше! Адже і далі, по життю вони стають невпевненими у собі, уникають людей та стараються жити самотужки.

Я дуже люблю дітей, а діти люблять менеJ Звичайно, такі діти як маленька Софійка, існують чи не у кожному класі. І саме таким дітям, я намагаюсь якнайбільше приділити увагу. Навчаю цікавих ігор, розпитую про школу. Стараюсь допомогти усім, чим можу. Тоді і інші діти, зрозуміють, що з нею можна спілкуватись: «якщо вже ця велика дівчина так її любить, то і ми можемо». Так, я це чула)

Тепер закон став суворішим. Ми платимо штраф, у деяких випадках нам можуть присудити виховні роботи, або посадити на умовний термін. Але, як може спрацювати цей закон, якщо всі про це мовчать?

Знаєте, як можна знищити булінг? Є лише один спосіб – припиніть мовчати! От уявіть собі, знущались над вами, і ви витримали. Ви не здались, можливо навіть дали відсіч. А якщо інші діти не витримають? У багатьох випадках булінг закінчується самовбивством. Як ви зможете жити з тим, що мовчали про знущання? Можливо лише ви, могли цьому зарадити! Люди, як тільки ви побачите булінг на власні очі, повідомляйте про це дорослим! Ніколи не змовчуйте про те, що над вами знущаються! От тоді, ми справді знищимо булінг!

Тетяна КОРНІЙЧУК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

смт Володимирець, Рівненська область

The post Булінг: що це і як з ним боротися appeared first on Я - журналіст.

Поговоримо про мистецтво. Про драму. П’єса «Як навчити ведмедя співати, синицю плавати і вовка літати». До чого тут біологія, здавалось би. Але! Сенс є. Цей витвір драматургії=сучасній картині освіти в Україні.

Освіта – «престиж», «без неї ніяк».

Вчителі – «приклад для наслідування», «наставники».

Оцінка – «показник розуму».

Чи досі це так?

Всі впізнають зараз слова своїх вчителів. Або ж згадають якусь власну шкільну історію. Я в цьому впевнена на всі 101%. Перевіримо?

1.«А голову ти вдома не забув?», «Всі підуть стрибати з даху і ти підеш?», «Скажи в голос, і всі посміємось»

Давайте почнемо будувати хорошу освіту без цих глузливих висловів. Вони, ніби передаються від одного вчителя до іншого у спадок, як сімейна реліквія. Чи не так?

2. «Маленький конспект, тому сьогодні лише 10 балів»

Це історія про мене і урок якогось там предмету.

У мене був змістовний конспект на 2 сторінки, але «це було замало». Кількість=якість? Така логіка? Вчителька навіть не прочитала його, просто прогортала сторінки, рахуючи їхню кількість. Я могла написати конспект на 4, та хоч 10 сторінок, переписуючи один і той самий абзац по 200 разів. Але був би в цьому сенс? Тоді про яке бажання до навчання можна говорити?

3.ЗНО.Ох, ці страшні 3 букви.

Скільки страху вони викликають в учнів. Чому цей, здавалося, звичайний іспит перетворився у якийсь культ? Хтось починає готуватися ще з 5 класу, перечитуючи усі конспекти, повторюючи відміни іменника з української мови, закони Ньютона з фізики і координати нульового меридіану з географії. А інші тим часом вигадують стратегію і план під назвою «Як списати на ЗНО?». А є й такі, хто дізнається про дати проведення ЗНО за тиждень і ,на диво, зовсім не хвилюються. Що я можу сказати про них? Щасливі люди…

4. Некваліфіковані вчителі.

Зараз буде гірка і зовсім неприємна правда. Але вона має тут бути. Її мають почути.

Щодня я і не лише я(на жаль), спостерігаємо за цим.

«Не хочу сьогодні проводити урок у цьому 9-Б, тому ввімкну їм на цілий урок якесь відео на цю тему, а потім дам їм самостійну».

Урок англійської мови:

-Вибачте, а як перекладається ось це слово?

-Я не знаю, подивись у Google Перекладачі.

Через 10 хвилин:

-Я не задоволена вашими результатами, ви не знаєте переклад елементарних слів!

Висновки робіть самі.

5. Стереотипи from СРСР

Вони живуть і «процвітають» всюди.

Ми переписуємо цілими уроками конспекти з книги, хоча можна ж це розібрати усно,почати живу дискусію. «Бо ж може прийти перевірка!»

Всі ми маємо одночасно знати всі хімічні елементи, формули з фізики, ідеально декламувати вірші та ще бігати, як олімпійські чемпіони. Якщо ти не відмінник-ти невдаха і нічого не досягнеш в житті. І тут виникає запитання. Чи був Стів Джобс відмінником в школі? А якщо згадати Ейнштейна? Вони були геніями у своїй сфері діяльності. Вони зосереджували всі свої сили на чомусь одному, на тому, що в них виходило, що їм подобалось і водночас могло бути корисним у майбутньому. Чи варто їм було бути відмінниками і «улюбленцями» вчителів? Що було б, якщо би вони витрачали свій час на вивчення усіх предметів?

6. «Репетитори». Чому вони виникли?

Не знаю, чи це слово лексично правильне, але у учнів 11 класів воно вже стало загальновживаним і промовляється частіше, ніж «сніданок», «відпочинок» і «вихідні».

Якби вчителі були б дійсно професіоналами, то чи потрібні б бути дітям 1627638 додаткових занять щодня?

Здається, що це стало просто вигідним для обох сторін. Вчителі «сильно не напружуються» на уроках, а репетитори доробляють їхню роботу. Просто бізнес і нічого особистого.

7. Чому немає НУШ для старшої школи?

НУШ- крута ідея, підтримую її на всі 100! Але… Виходить так, що ми створюємо всі умови(та навіть більше!), вдосконалюємо систему освіти ЛИШЕ для тих дітей, кому пощастило народитись у час, коли влада «почала серйозно братись за покращення умов навчання». Але вони забули про тих, кому не пощастило народитись в еру НУШ. Тому все, надії втрачені, до нас вже нікому немає діла, у них з’явився новий предмет для експериментів…

8.Програма складена тими, хто ніколи раніше не викладав у школі

Іноді виникає запитання. Сучасна програма-це щось типу марафону під назвою «встигнути опрацювати якнайбільшу кількість інформації за один навчальний рік»? Україна хоче встановити новий рекорд?

10. Шкільні олімпіади як окремий вид мистецтва

Я вірила в це. Я вірила у їхні слова, думала, що там усі рівні і усе чесно. Але… Коли побачила на власні очі ось цю люту несправедливість… Бажання зникло за секунду, а віра у нашу справедливу і «некорупційну» освіту ще швидше, хоча, куди вже й швидше…

9.Але ж школа-це не лише про навчання, це про життя

Ми вчимо не лише таблицю множення, карту світу чи формули з фізики. Не можна забувати про перше «серйозне» кохання, про ці листування на маленьких папірцях, ці погляди…. А перші труднощі і проблеми? Як приховати від мами першу двійку? Або як встигнути виконати все домашнє завдання, а ще й на гурток і до друзів встигнути? Як це «списувати» у одного відмінника на перерві вправу? Ми стаємо наполегливими, цілеспрямованими та й самостійними, бо сам не подбаєш про себе-ніхто цього не зробить.

У школі у нас завжди з’являються нові знайомства, це факт. І саме в цей час ми дізнаємось, що таке щирість і взаємопідтримка у дружбі, а що таке підлість. Вона вчить нас жити у соціумі, налагоджувати стосунки з людьми, якими би вони не були, відчувати їх.

Тому школа впливає на наш характер неабияк, вона формує нас вже як особистість, а не просто як якогось Сашка з 3-А чи Б класу.

У мене таких історій ще купа, але потрібно ще з цими розібратись до кінця. У нас є над чим працювати. Наша майбутня освіта-це злагоджена робота усіх 4 сторін проблеми: влади, батьків, вчителів і дітей.

Влада має надавати усі потрібні ресурси й просто дослухатися до думок простого народу, бо хто ще скаже правду, як не він.

Батьки мають бути готовими плідно працювати зі своїми дітьми, бо школа не виховує, а направляє дітей на правильний життєвий шлях. Батьки, вчитель вам не ворог, він просто хоче допомогти.

Вчителі мають згадати, що їхня робота-це не сидіти й годинами заповняти журнал чи перевіряти зошити. В учня з вчителем має виникнути нерозривний контакт. Учні мають побачити у вас лідера і наставника. Треба зробити так, аби на запитання: «Хто твій кумир?», діти частіше відповідали, що це їх вчителі, а не голівудські зірки.

Ну і діти. Що ж ми маємо зробити? Ох, наша місія найважливіша. По-перше, учні мають згадати, що школа- це не в’язниця. По-друге, ми маємо їх усіх підтримувати, показати, що для нас це дійсно важливо. Якщо вони побачать наш запал, нашу ініціативність, то повірте, що ми «отримаємо» хорошу освіту швидше, ніж уявляємо!

І пам’ятайте.

Учні – це лише 20% нашого населення, але точно 100% нашого майбутнього! (Джерело фото – https://kiev24.ua/news/v-podolskom-rayone-rekonstruiruyut-spetsializirovannuyu-shkolu-114-13688).

Дар’я МАЛЬКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Ужгород

The post Чи є сенс ходити до школи? appeared first on Я - журналіст.

1. Пам’ятай, що після іспитів життя не закінчується. Вся інформація, яку ти вивчаєш, необхідна тобі безпосередньо для життя після школи. ЗНО та ДПА лише перевіряють ґрунтовність твоїх знань. Тому вчи, уявляючи, як ти вже використовуєш цей матеріал та отримуєш за це гроші.
2. Вчи – відпочиваючи. Іноді набагато продуктивніше готуватися з другом у кав’ярні, аніж «зубрити» вдома. Дискусія з однокласником на цікаву тему з історії чи літератури за чашкою чаю допоможе тобі засвоїти матеріал на всі 100%. Більш того, ти ще й навчишся вміло підбирати аргументи для висловлення своєї думки.
3. Повторюй вивчене. Часто буває, що з того, що ти ще минулого тижня знав ніби на «відмінно», сьогодні вже й слова сказати не можеш. Коли відкриваєш конспект, спочатку повтори якусь із попередніх тем, а вже потім переходь до нової.
4. Цікався тим, що вивчаєш. Не секрет, що окремі теми, які необхідно знати, відверто нудні. Проте спробуй і в них знайти щось цікаве та корисне для себе. Уяви, як ти це можеш використати у житті. Занурся з головою в те, що вивчаєш.
5. Жартуй та смійся. Не можеш запам’ятати? Пожартуй з цього! В соціальних мережах, зокрема в Instagram, є чимало мемів. Я впевнена, що ти їх бачив. Спробуй і ти вигадати щось своє! Проведи паралель.
6. Займайся регулярно. Намагайся кожного дня виділити собі час для вивчення предметів, з яких ти складаєш іспит . Якщо ж сьогодні бажання щось робити зовсім немає – влаштуй вихідний ! Але пам’ятай: без діла слабіє сила.
7. Будь впевнений в своїх силах. Не хвилюйся. Усміхнись . Складеш на якнайкраще!

    

   Яна ШУЛЯК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Житомирська область

Джерело фото: https://kievtest.org.ua/

The post ЗНО та ДПА без хвилювань: 7 правил ефективної підготовки appeared first on Я - журналіст.

З усього сказаного вище можемо підсумувати, що найголовніша риса сучасного успішного працівника – креативність.

А тепер ближче до шкільної програми. За 11 клас (читай: 9 місяців навчального року) учні повинні опрацювати 25 авторів (!!!), 51 твір (!!!!!!!), при цьому ще й ознайомлюючись із вступними темами до кожного розділу (їх 14, і вони не менш важливі для якнайбільш повного розуміння певної мистецької епохи). Через таку велику кількість матеріалу зменшується кількість годин, виділених на вивчення творчості якогось письменника. Наприклад, на Валер’яна Підмогильного, тобто на опрацювання фактів із його біографії, роботу з текстом (а це характеристика героїв “Міста”, стилістика роману, ідіостиль письменника, порівняння роману з творами зарубіжної літератури), розмову про особливості формування світогляду митця й т.д. виділяється лише 3 години, що, як на мене, абсолютно неприпустимо. А коли на певного поета (Плужника чи Семенка) виділяють одну годину, моя голова взагалі йде обертом.

Питання: як у цьому шаленому потоці вивчення нереальної кількості матеріалу можна вхопити оте креативне зерно й проростити його в собі?

Література – предмет суспільно-гуманітарного циклу. Це наука, що формує наші естетичні погляди, дозволяє належно оцінювати твори красного письменства й узагалі мислити як адекватна й раціональна людина.

Література – це творчість. Вона потребує уваги. І коли ти просто вихоплюєш тільки певні дати з біографії письменника, розбираєш його твір за схемою “тема-ідея-жанр-рік написання”, ти стаєш обмеженим. Але річ у тім, що ти просто не встигаєш!

Не встигаєш відчути письменника. Не встигаєш пропустити крізь себе його бачення проблеми, його ставлення до життєвих цінностей, манеру письма. Усе тому, що в тебе є тільки якась нещасна година.

Мені надзвичайно подобаються твори, що входять до програми! Вони всі самобутні й колоритні.  Але їх занадто багато. І саме тоді, коли галопом по Європах ти, ніби зморений кінь, стрибаєш з однієї теми на іншу просто, аби встигнути підготуватися до ЗНО (естетизм естетизмом, а ЗНО за розкладом), то втрачаються оці прекрасні компоненти літератури – краса слова й сила думки.

Так само з предметів математичного або природничого циклу: вони націлені не на практичну складову, а на суху теорію. І це прикро, що ми немовбито повертаємося до братської школи XVII століття з її схоластикою.

Чому не зробити так, щоб серед року ми вивчали приблизно 8 творів з літератури: на одному уроці поговорили про становлення письменника, про його натуру, на другому – проаналізували особливості його творів (лексичні, синтаксичні), на іншому – подивилися б екранізацію й порівняли її з текстом. І говорили не тільки про жанрові особливості, період написання, композицію й звичні для нас літературні категорії, а порозмовляли б про враження від творів, наше особистісне сприйняття поезії чи то прози. Бо, якщо прочитаєш певний твір і пройде декілька років, ти можеш з легкістю забути імена головних героїв, його структуру, послідовність розділів, але емоції, які виникли після прочитання, залишаться назавжди як реакція на естетичне текстове полотно.

Чому на уроках фізики й хімії не зосередити увагу на дослідах, практичній частині, цікавих задачах, які вимагають нестандартних підходів, а не на сухих дефініціях, котрими переповнений кожен третій підручник?

Теоретична частина обов’язкова. Але вона повинна становити 2/5 загального навчального процесу. Інша частина, на мій погляд, має припадати на практику.

Якщо ми хочемо побудувати суспільство з оригінальними думками, справжню спільноту нонконформістів, які готові до принципово новаторської діяльності, то ми маємо звертати увагу на освіту, адже вона є одним із найголовніших чинників формування світогляду людини. Щоб змінювати історію, треба змінювати хід думок у нашій голові. І викорчовувати ті люті плющі на барвистому полі наук, котрі заважають придумувати щось нове. Сучасні професії цінують не суцільний фактаж, який можна знайти за декілька секунд, натиснувши на кнопку смартфона, а здатність творити те, що зможе в майбутньому дарувати естетичне задоволення, можливість замислитися й приносити користь науковій і творчій галузям України.

Ольга ДУДЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Полтава

Джерело фото: pedpresa.ua

The post Люті плющі шкільної програми appeared first on Я - журналіст.

У 2018 році у нашій країні стартувала реформа «Нової української школи». Таким чином, вже 448 тисяч першачків почали навчатись за новою системою. На мою думку, це величезний прорив України в галузі освіти. Суть «Нової української школи» у застосуванні дітьми надбаних навичок в житті. Першачки навчаються граючи в розвиваючі ігри, пізнають факти на собі при тому маючи власний простір і вільний час для відпочинку. Сподіваюсь нова освіта буде набагато краще за стару, думаю ви зрозумієте чому.

Я навчаюсь в одинадцятому класі Білоцерківського колегіуму. Можу стверджувати, що учням випускних класів важко опанувати всю програму поданих предметів. Одинадцятикласники намагаються приділяти достатньо уваги всім предметам, які крадуть левову частку часу, що потрібна для профільних. Звичайно, наша система освіти хоче підготувати дітей всебічно розвинутих і це добре. Але, існує одне «але», в 11-му класі з’являються чотири нових предмети, такі як: Астрономія, Економіка, Екологія та Людина і Світ. Зовсім нові галузі, великий обсяг та заразом брак часу на їх опанування. Найбільша помилка старої системи – це надмірне навантаження на останній рік навчання.

Школа – джерело знань. В середньому старшокласник проводить у школі 7-9 годин, потім відвідує трьох-чотирьох репетиторів для того щоб підготуватись до Державної Підсумкової Атестації та Зовнішнього Незалежного Оцінювання. У школі погано вчать чи завдання екзаменів не відповідають поданій системі ? В чому проблема? Чому ж діти та їх батьки витрачають гроші та час на інших «домашніх» вчителів?

Є багато запитань щодо старої системи освіти, але я плекаю надію, що «нова українська школа» змінить моє ставлення і ставлення багатьох школярів до освіти в Україні, що лише за 20 років ми побачимо результат реформи в дії. Сподіваюсь наступні випускні класи не стикатимуться з такими ж проблемами як і ми.

Злата НОВОСЕЛЬСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Біла Церква, Київська область

Джерело фото: http://borova.info/reformi/shho-take-nova-ukra%D1%97nska-shkola-i-yak-vona-pracyuye.html

The post Нова українська школа: на які зміни сподіваються школярі appeared first on Я - журналіст.

“Булінг, як називають зараз цькування дітей у школах, не виникає на порожньому місці. Це жахливе явище завжди стосується двох: того, хто знущається, і того, проти кого направлено це знущання. Перший хоче самоствердитися за рахунок іншого. Причини можуть бути різноманітними: завищена самооцінка, проблеми вдома або навіть певні психологічні проблеми. Такі люди зазвичай вважають себе “королями школи”, адже вони фізично гарно розвинені та хочуть довести свою значущість.

Які ж типові жертви булінгу? У більшості випадків це люди, які виділяються з загальної маси. Вони справжні особистості: розумні, мають почуття власної гідності, не бачать необхідності у звеличенні власного его, розуміють, що зовнішність нічого не вирішує. Їм не потрібно нікому нічого доводити. Саме тому увага “насильників” зосереджена на них. Адже ці жертви не мають багато друзів, є фізично слабкими, тому не здатні протистояти агресії.

До чого ж призводить цькування? Воно може стати першим кроком до соціальної ізоляції. У жертв виникає замкнутість, небажання спілкуватися з іншими, з’являються фобії, можлива поява депресії. У шкільних “агресорів” булінг у дорослому віці може викликати почуття провини. Серед булерів багато злочинців. Це все негативні наслідки.

Постає питання:”Що може бути позитивного у булінгу?”.

Існує один важливий аспект, який впливає на все, що стається з нами,- наше ставлення до подій. Саме від реакції на знущання залежить обсяг шкоди, яке воно завдає. Хтось буде пам’ятати кожне образливе слово і накопичувати негатив. А хтось не звертатиме уваги на слова інших, працюватиме натхненніше та стане успішною людиною.

Єдиний в історії спорту 28-разовий призер олімпійських ігор і 23-разовий олімпійський чемпіон Майкл Фред Фелпс страждав від булінгу у школі через свій великий зріст, непропорційні розміри вушної раковини та 46 розмір ноги. Його били, над ним насміхалися, але хлопець каже: « Це зробило мене сильніше та витриваліше. Я не звертав уваги на них, бо розумів, що краще високо підняти голову та посміхнутися».

На жаль, не кожен може так себе налаштувати. Тому виникає необхідність у проведенні якісної кампанії, спрямованої проти булінгу, у школах. Такий проект має бути зрозумілим будь-якій віковій категорії, спікери повинні достукатися до кожного. Я вважаю, що лише добре скоординовані дії вчителів та батьків зможуть змінити ситуацію.

Булінг – це насилля, яке залишає відбиток на все життя. Тому кожен має навчитися протидіяти йому та вміти мислити позитивно.

Анна РЕЗВІНА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеса

Джерело фото: https://ostrog.rayon.in.ua/news/102916-chi-e-bouling-v-osvitnih-zakladah-ostroga-sotsialno-psihologichne-doslidzhennia

The post Булінг у школах: мінуси і… плюси appeared first on Я - журналіст.

Фан-зустріч відбулася у формі інтерв’ю,  акторка відповідала на питання з глядацького залу. Увесь час інтерв’ю Олена жартувала, розповідала про цікаві моменти зі знімального майданчика.

Олена  розповіла, що її героїня дуже відрізняються від себе в реальному житті. Вона не настільки добра як її персонаж. Акторка поділилася  моментами зі зйомок, розповіла, що  сцена в кабінеті директора, коли їй було потрібно заплакати – найскладніша. Вона навіть запросила глядачів на сцену, щоб спробувати самим заплакати.

Розказала, що найкраще вдається заплакати швидше її колезі по цеху – Ірині Кудашовій. Поділилася інформацією щодо того, хто новий герой серіалу – крольчиха Пудра, про інших це була таємниця.

Олені більше сподобалось грати сестру-близнючку Лесі Артемівни – Риту. Їй було легше “перетворитися” в поганий персонаж, ніж гарний.

На головне питання чого вона хоче в серіалі Олена відповіла: ” Більше Лесі Артемівни!”

Акторка поділися інформацією з власної біографії. Виявилося, що Олена Ларіна прийшла до акторства після того як отримала першу вищу освіту, і лише потім вирішила стати акторкою. Артистка розповіла, що також відпочивала в “Молодій Гвардії” декілька років з вихованцями свого гуртка рукоділля.

Глядачі змогли дізнатися про хобі Олени – це дизайн та моделювання одягу.

Уся зустріч відбулася на позитивній хвилі. Олена Ларіна сфотографувалася з усіма бажаючими та роздала автографи. Чекаємо наступних сезонів “Школи”!

P.S. Зустріч відбулася до виходу 2-го сезону серіалу “Школа”.

Ярослава ДЕМИДЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Шостка, Сумська обл.

The post Зустріч з актрисою телесеріалу “Школа” appeared first on Я - журналіст.

Школа універсального журналіста запрошує на навчання учнів 9-11 класів з усієї України

Україна зіштовхнулась з проблемою переселенців вже навесні 2014 року. Після анексії Криму, а пізніше бойовими діями на Донбасі майже 1,7 мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами. Що сталося з цими людьми? Де їх сім’ї? З маленькими дітьми, з хворими батьками-пенсіонерами? Когось прихистили родичі, хтось винаймає житло, дехто отримав соціальне житло у приватних таборах. Та хіба можуть ті невеликі гроші, тимчасове житло замінити їм назавжди втрачену рідну домівку, друзів, улюблену роботу, тим паче, загиблих рідних і близьких.

Добре пам’ятаю, як у нашому селищі з’явились перші переселенці не тільки з Луганської, а й Донецької областей. Далеко не всі мали змогу взяти з собою найнеобхідніше – документи, одяг, гроші. А потім у школі і в нашому класі з’явилися нові учні з непідконтрольної Україні території. Їхні сім’ї тікали від війни, руїн, від смерті. Нам важко було уявити, що пережили вони, кого втратили. Хтось з них втратив житло, зруйноване обстрілами, рідних, майно, а хтось, можливо, й надію.

Ми радо прийняли їх, дівчат і хлопців, стривожених, переляканих обстрілами, смертями, змучених важкими переїздами, у свою шкільну сім’ю. Допомагали всі чим могли – їжею, одягом, шкільним приладдям, обігріли душевним теплом.

За час війни слово «переселенець» дещо стало звичним, втративши гостроту, за якою ховається трагедія мільйонів людей… Проти свого бажання, волею гіркої долі ці люди опинилися в чужих містах і селах, не маючи житла й роботи. Вони починали своє життя заново.

Я хочу розповісти про цікаву людину, про те, як складні життєві обставини навчили її боротися й перемагати. Це – директор нашого НВК Новоайдарська школа – гімназія Новоайдарської районної ради Луганської області Світлана Володимирівна Бережна.

Цього року на одній з класних годин я дізналась про те, що вона теж переселенка. До війни Світлана Володимирівна працювала одинадцять років директором ГНВК «Загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 4-багатопрофільний ліцей «Еліт» Горлівської міської ради Донецької області. У зв’язку з тимчасовою окупацією міста Горлівка Росією, вона була змушена покинути місце роботи директора ГНВК та виїхати на тимчасове місце проживання у місто Сєвєродонецьк Луганської області. Вона встала на захист незалежності України. У зв’язку з чим отримала статус учасника бойових дій.

Війна назавжди змінила її долю.

Вона згадує про останні місяці, проведені в улюбленому місті. Тривога і вдень, і вночі. Особливо страшно було вночі, коли так хотілось спокою і хоч якогось забуття. Та заснути було важко. Ніч спускалась якось раптово і огортала все навколо. На високому чорному небі спалахували яскраві зірки, та всім було не до зірок. Вікна будинків починали швидко згасати – темні будинки не так привертають увагу. В кожній оселі із жахом чекали моторошних звуків, від яких мороз йшов поза шкірою. А звуки ці насувались невідворотно. Вже всі знали, що ніде немає захисту від артилерійських снарядів. Якщо від куль хоч якось захищали стіни, то від снарядів не було порятунку навіть у підвалі школи, де ховалися під час обстрілів педагоги, учні та їх батьки. Разом зі своїми учнями та педагогами там була і Світлана Володимирівна. Одного разу батьки одного з учнів, які виїжджали до Святогірська, передали їй свою сімейну святиню – ікону Сергія Радонежського Чудотворця, щоб вона оберігала у школі її та дітей, які залишалися у Горлівці. І справді, сталося диво – жодна дитина не постраждала. Виконавши свій громадянський обов’язок, Світлана Володимирівна не бачила свого майбутнього у рідному місті.

В м. Сєвєродонецьку почала працювати на державній службі. Все вдавалось, і колеги приємні, добрі люди. Та серце рвалося до школи…

Два роки назад нам сказали, що в гімназії буде новий директор. Ми замислилися: що це буде за людина, які зміни чекають на наш заклад і на учнів?

Тепер ми розуміємо, що, напевно, важко знайти більш відповідальну та старанну людину, ніж Світлана Володимирівна, яка здатна з таким сумлінням віддаватися роботі, незважаючи на труднощі й негаразди. Жодна класна кімната, жоден куточок нашої гімназії не залишився без її уваги. Вона доклала багатьох зусиль, аби школа стала більш затишною, щоб кожен учень відчував її материнську турботу. Оновлений спортзал і дитячий майданчик, затишна їдальня і чудові трояндові клумби – все милує око, всюди чистота і порядок. А її не покидає тривога за долю колишніх учнів. Зараз на базі НВК працює екстернатна форма навчання для дітей з окупованих територій України. Це тридцять – сорок учні-екстерники кожного року. Навчаються у нас і 7 учнів з ліцею м. Горлівки, у якому працювала Світлана Володимирівна. Учні нашої школи дослухаються до її порад, цінують за щирість, відвертість, готовність до змін, до нових проектів. Сьогодні ми говоримо «дякую» чудовому директору за те, що вона по-материнськи ставиться до кожного з нас. Світлана Володимирівна дала нам змогу реалізувати себе в двох великих проектах ГО «Закон та ми» та «Шкільне телебачення «Лідер –ТВ». Вона радіє нашим успіхам, допомагає у важкі хвилини, і ми повірили в себе, в свої сили, готові у всіх справах підтримувати нашого директора. За заслуги з відродження духовності в Україні наш директор нагороджена Патріархом Київським і всієї Русі – України Філаретом Орденом Святої великомучениці Варвари.

Шановна Світлано Володимирівно, хай Ваша життєва дорога буде гладкою, здоров’я міцним, а світло Вашої душі зігріває й окрилює кожного учня й надихає робити добро на землі! Починаючи життя з чистого аркуша, Ви не змирилась з обставинами, не втратили оптимізму, мужності, які так потрібні сьогодні всім нам, нашій країні.

Катерина ГРЕЧИШКІНА,

учениця 11 класу НВК “Новоайдарська школа – гімназія” Новоайдарської районної ради Луганської області,

лауреатка Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”.

Фото з офіційного сайту Новоайдарської школи-гімназії

The post Війна назавжди змінила її долю appeared first on Я - журналіст.