Як це — забути англійську мову? Якщо ти її знаєш— тоді не забудеш. Я так думала, поки зі мною не сталося протилежне. Я просто-таки забула слова і конструкції, які нещодавно знала.
Цього року я вирішила взяти участь в олімпіаді з англійської. Вона складалась із двох частин: письмової та усної. Письмова частина пройшла непогано, я почувалася досить впевненою в тому, що написала. Потім нас розподілили по кабінетах для складання усної частини, на яку довелося чекати близько двох годин. Коридор, шум, паніка… Навколо учасники зі всіх шкіл району. Всі кудись спішать, нервуються, панікують. Словом, дуже напружена атмосфера.
Зрештою, мене викликали в кабінет на складання усної частини. Мені трапилась тема про важливість перемог у спорті. Подумала, що багато розповім, адже близько трьох років займаюся танцями та знаю, як це— перемагати та приймати поразки.
Вмикається диктофон. Вчителі дивляться на мене. Я розумію, що… не можу сказати майже нічого. І не тому, що не знаю. Через стрес. Через страх сказати щось не те, підвести свою вчительку, зганьбитися перед однокласниками, якщо отримаю низький бал.
Зрештою, я частково переборола стрес і змогла щось відповісти. Але в менш напруженому стані, перед кимось знайомим я розповіла би набагато більше. В результаті за усну частину я отримала дійсно мало балів. Проте я отримала цінний досвід. Виходити із зони комфорту завжди складно, але кожен такий вихід робить нас сильнішими. Я вдячна собі за те, що спробувала. З того моменту пройшло п’ять місяців, і тепер я почуваюсь комфортніше, коли говорю англійською.
Кіра МОЛЧАНОВА,
випускниця Школи універсального журналіста