Присвячую маленькій дівчинці з великими амбіціями.
«Не дозволяй своїй мрії – бути просто мрією».
КімТехьон
Катю, я добре пам’ятаю твою торішню обіцянку.
…За вікном 31 грудня 2019 року. Падає пухнастий білий сніг. Ти сидиш на кухні у святковому настрої, дивлячись на екран смартфона.Читаєш зворотнє повідомлення від Віталія Голубєва про те, що роботу виконано успішно й на тебе чекає сертифікат.
Починають крапати сльози. Трохи солоні, але дуже щасливі. Потім загоряється вогник у серці, а тремтячі руки стають говіркішими за сотню палких слів. Ти захоплено починаєш мріяти, що наступний рік принесе безліч подарунків. Подарунків-підказок, які обов’язково допоможуть тобі визначитися з подальшим кроком.
Не помилилася. Одного осіннього дня, відкривши скрипучу поштову скриньку, ти не просто дістала листа із запрошенням. Там на глибині квітнув строкатий букет нових можливостей та відкриттів, які кожного разу ти намагалася вміло використовувати. Відривала по одному різнобарвному листочку. Наче кроками немовляти долала всілякі труднощі на шляху. Трохи похитувалася, але впевнено простягала руку до такої смачненької цукерки –нових знань.
Росла день за днем, не покладаючи рук і тренуючись. Інколи хотіла кинути все, але твоя впертість – завжди перемагала. Ти вчилася боротися з власними страхами, одним з яких було – не знайти рідної душі. Але ШУЖ, напевно, має чарівну паличку, якою залюбки виконує бажання. Стільки людей, знайомих і не дуже історій, спроб зрозуміти й допомогти…
Цей рікбув просто неймовірним! Він розпочався дуже вдало й інтригуюче, а закінчився – яскраво й прекрасно. Так, багато хто не вірить в чудеса. Але, як по-іншому можна назвати цю подорож у світ журналістики?
…Зараз у навушниках лунає кавер Данелії Тулєшової на пісню Біа Міллер «Like that». Поряд лежить книга «Дім тіней» Меделін Ру та маленьке плюшеве жабенятко Луї. Обіймаючи його сильно-сильно, я радію початку новорічних свят. Точно знаю, що дива вже починають траплятися.
Хоча, ми здатні створювати їх самі кожного дня. Я пробувала. І маленька Катя теж. Нас розділяє лише рік. Рік нових можливостей, спроб, поразок і перемог. Що там казати про 10 років? Але колись, і цей час настане. Скажу лиш те, що жалкувати не варто. Варто пробувати й дізнаватися. Любити та знаходити. Падати, щоб гордо підніматися знову.
Дорогий читачу, йди завжди вперед та ніколи не дивися позаду себе. І тоді – помітиш дивовижу навколо, яку раніше не помічав. Або, до якої просто не міг дотягнутися.
Розумію, інколи хочеться полежати. Але поки ти байдикуєш, хтось вже стрімко біжить у напрямку до цілі. Чим ти гірший?
…Катю, я точно знаю, що в нас все вийде. Ми не просто мріємо, ми – ставимо цілі та крокуємо до них. Згадуючи цьогорічний шлях, я щиро посміхаюся. Скільки всього ми витримали та пережили! А далі… Як багато всього нас чекає попереду.
Завжди вірні своїй меті. Завжди з посмішкою та вогником у очах.
Упевнено крокуємо, малюючи історію з власних перемог і досягнень.
Катерина ГОЛОШУМОВА, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”