Цю книгу порадила прочитати моя мама, коли мені було 11 років. Тоді я ще мало що знала про Стівена Кінга і не думала, що його твори можуть бути такими захопливими.
Сюжет розгортається поступово: спочатку ми спостерігаємо за життям Луїса Кріда та його сім’ї, яка переїхала до нового будинку біля шосе. Молодий батько працює звичайним лікарем-терапевтом, і цей переїзд відбувся через його роботу. Пізніше сім’я знайомиться з літніми сусідами, які й показали їм кладовище, де діти ховали своїх улюбленців. Деякі написи на дощечках змушують засумувати навіть дорослих людей.
Але це – лише верхівка айсберга. Згодом дружина й діти залишають Луїса Кріда на День подяки, щоб погостювати в її батьків. Під час цих відвідин стається велике нещастя – домашнього кота на ім’я Черч збиває вантажівка. Чоловік у розпачі йде до того самого старенького сусіда. Як він пояснить дітям, що їхній кіт помер? Старий чоловік вирішує допомогти головному герою й веде через хащі, показуючи темний бік кладовища, де поховані тварини оживають. Крід не вірить, але наступного дня знаходить власного улюбленця в гаражі. Тепер він… інакший. Від Черча тхне гниллю. Здавалося, що це просто шматок ходячої плоті.
Згодом трапиться ще одна трагедія, яка змусить замислитися: а чи можна так само воскресити людину?
Звичайно, відповіді ніхто не дасть – прочитайте й дізнайтесь самі.
Ольга Грибан, випускниця Школи універсального журналіста