Ескапізм — це коли людина, намагаючись уникнути стресу, починає жити у вигаданому світі.
Коли вперше чуєш про таке явище, можна не зрозуміти, що це насправді і тим більше не визнати це як проблему. Але, на мою думку, зараз це важливо обговорити.
Я почала помічати, що більше не живу своїм життям, увесь час вигадую різні історії, стаю присутня у неіснуючих діалогах. Це стало моїм рятівним колом, при тому що я б не назвала своє життя сірими буднями, адже в мене доволі насичене життя. І стресую не більше, ніж будь хто інший.
Виявилось, що це розповсюджена проблема. Це не захворювання, в маленькій кількості ескапізм навіть корисний. Він допомагає мозку уникнути перенавантаження. Особисто для мене він допомагає прожити емоції, які б не змогла прожити прямо зараз, спочатку мені навіть подобалось це. Та якщо зловживати цим, альтернативна реальність стане вашим нічним жахіттям. Я вже не можу пригадати, що собі вигадала, а що було насправді, це дійсно лякає.
Втеча від реальності забирає більшу частину дня і по його завершенні деколи можна відчути втому, навіть якщо день був без зайвого навантаження. Це забирає сили, а найгірше, що коли ти зустрічається з реальністю, то розумієш, що все насправді не так, як мало би бути. Це пригнічує і тому-то я і замислилась, що насправді це не перевага, а велика проблема. Дуже, дуже поширена проблема
Сподіваюсь, що скоро про неї заговорять і запропонують хоч якийсь вихід. А поки я знайшла для себе такий: коли помічаю що починаю відходити у світ в своїй голові, то починаю згадувати. Не вигадувати інші світи, а згадувати те, що дійсно було. Або збираюся і іду разом із друзями створювати нову історію, на цей раз не вигадану. В мене рідко виходить, але я помітила, що з часом менше занурююсь у себе.
Аріна Руй, випускниця Школи універсального журналіста