Щороку в навчальних закладах України проводяться предметні олімпіади. А дискусії щодо їх користі та потрібності відбуваються ще частіше. Одні наголошують, що олімпіади необхідні, інші ж (а часто саме учасники змагань) говорять про їх негативний вплив на мотивацію дітей до навчання. Я, як неодноразова учасниця таких конкурсів, також хочу поділитися думками.
Я вважаю, що олімпіада майже ніколи не принесе учневі користі, якщо він був змушений брати в ній участь. Адже тоді школяр чи студент розцінюватиме змагання як щось, що треба просто «витерпіти». А при добровільній згоді долучитися до конкурсу учень може розвинути цінні навички або виявити, що має хист до предметів, які раніше не полюбляв. Саме це сталося зі мною два роки тому, коли приєдналась до шкільної олімпіади з історії. З того часу цей предмет – мій улюблений.
Деякі вчителі (а іноді й учні) сприймають олімпіаду як бій, якого без перемоги покидати не можна. На мою думку, це занадто радикальний настрій до чогось такого буденного, як учнівське змагання. Особливо, якщо це лише шкільний чи районний етап олімпіади. Вона ж відбувається щороку: не вийшло цього – вийде краще наступного! Участь в таких конкурсах варто вважати привілеєм, що дає змогу навчитися чогось нового, а не як можливість здобути призове місце.
Безперечно, олімпіади потрібні. Але вигоду з них матимуть лише ті, хто правильно їх використає.
Яна Прокопчук, випускниця Школи універсального журналіста