Секретар Національної спілки журналістів України, журналіст і медіатренер, автор книг із професійної та особистої ефективності Віталій Голубєв у ефірі телеканалу ІНТБ розповів про свою найновішу книгу «Ефективність» і поділився деякими порадами для людей, які працюють з інформацією і прагнуть ефективніше організувати свій життєвий простір. Публікуємо розширену версію розмови – до неї увійшло й те, що за браком часу залишилось поза ефіром.
- Перш за все, чому саме «Ефективність»?
- Це четверта моя книга. Дві перші були адресовані майбутнім журналістам, нинішня й попередня – «Лайфхак для журналіста» – для дорослих колег. Книги ростуть разом зі мною і хочеться спілкуватися не лише з журналістами, і не лише про журналістику, а й про життя взагалі. Тобто я розширюю тематику – і книг, і виступів. Власне, журналістика – сфера настільки універсальна, що таке розширення відбувається природньо, якось саме собою. Адже мало в якій галузі настільки поєднані універсальні закони людського життя.
- От, власне, про що книга, якщо коротко?
- Книга про те, як встигати більше меншими зусиллями і фільтрувати інформацію, щоб вона служила нам, нашим цілям, а не чужому життю, чужим нав’язаним цілям. Книга про те, як жити і встигати ефективно діяти в інформаційному просторі, відповідно до своїх власних життєвих цінностей.
Замовити книгу Віталія Голубєва “Ефективність”
- Що ж для цього потрібно? У книзі є розділ, присвячений тайм-менеджменту: на що звертати увагу та чим користуватися, щоб бути ефективним?
- Тайм-менеджмент – це лише інструмент, для того, щоб зрозуміти, куди зникає час і як це ефективно виправити, за допомогою певних кроків. Для мене один із таких інструментів – це прописані цілі.
Кожного року, напередодні Новоріччя, ми з дружиною (це наша традиція) прописуємо: чого ми хотіли б досягнути у цьому році. І потім, у кінці року, перечитуємо ці записки: дивимося, що вдалося виконати, а що – ні. Коли ти розумієш, що для тебе є справді важливим, стає простіше жити. Планувати життя, управляти життям, скеровувати себе, взаємодіяти з іншими, фільтрувати інформацію, гнучко реагувати на загрози й використовувати можливості. Просто помічати їх передусім.
Багато людей, які працюють у журналістиці, просто нехтують іншими сферами життя. Це специфіка нашої професії, коли твій робочий день не обмежується якимось стандартним часовим проміжком і навіть поза роботою ти думаєш про якісь завдання, які не встиг виконати чи виконав не так як хотів. Я намагаюся дотримуватися правила: не встигати всього потроху. Тобто: трішки не встигнути чогось по роботі, трішки не встигнути чогось в особистому житті, трішки не встигнути у якійсь своїй самореалізації у житті. Так я намагаюся збалансовувати свій час.
Мені не завжди це вдається, але я взяв собі за правило постійно прописувати у смартфоні не лише справи, які мені потрібно виконати по роботі, а й завдання особистого характеру. Це однаково важливі частини життя. Байдуже, що в одній сфері гроші переважно заробляються, а в іншій – переважно витрачаються. Заробляються ж вони для життя, а не просто так. Тим більше, що десь ти здобуваєш гроші, а десь – емоції, емоційний капітал, який дає енергію для подальших зрушень у прагматичній життєвій площині.
Якщо у нас є прописані цілі – легше планувати свій час. Ти контролюєш його і можеш впливати на те, щоб у твоєму типовому дні були більш-менш збалансовано присутні усі сфери життя. Управляти можна лише тим, що обліковується.
- Чи користувалися ви чиїмсь порадами, при складанні книги, чи ви орієнтувалися виключно на особистий досвід? Та як правильно планувати свій час: на рік, на місяць, на тиждень?
- Якщо чесно, то я не вірю, що якась модна програма чи додаток у смартфоні може вирішити всі проблеми за тебе. У мене є прописані цілі на рік і у мене є щоденне планування у смартфоні. Там я можу корегувати свої цілі: якщо я бачу, що чогось не встигаю, або це не є актуальним для дня, на який я запланував – я переношу цю дію на день-тиждень перед. Головне – це звіряти свої щоденні цілі з річними і аналізувати: чи встигаєш ти виконати те, що запланував і що потрібно зробити, щоб встигнути.
Стосовно того, чи це мій досвід. У наш інформаційний час, будь-який досвід – він вже десь зафіксований і ти просто підбираєш із досвіду інших людей те, що буде актуальним для тебе. Ти не винаходиш велосипед, а просто адаптуєш досвід інших під себе. Все одно реалізація буде твоя, та й, власне, для початку інтерпретація – такою твоєю власною буде.
Мені взагалі часом здається, що є якесь глобальне інформаційне поле, де вже є все – думки, рішення, зрештою навіть мелодії… Ти підключаєшся до нього і ніби зчитуєш надбання людства, точніше якусь його частину. Актуальну саме для тебе і саме зараз. Частково це те, що дехто називає «підказками навколишнього світу». Думаю, тут немає підказок – у світі просто є все, абсолютно все. Лише наша уважність, наша сфокусованість на конкретних цілях, на власних пріоритетах допомагає вловлювати те, що вже існує і що може послужити нам.
А ще про таке кажуть – Бог надоумив.
Треба тренувати свою уважність, треба тренувати мозок, треба не засмічувати свідомість інформаційним шлаком, щоб частіше виникала можливість підключатись до цього «глобального розуму» і брати щось для себе. Точніше, не виникала можливість, а створювалась можливість – нашими власними зусиллями. Ну і, звісно, людині віруючій потрібно молитися.
Як зменшити кількість зайвої інформації? Для прикладу, менше дивитись телевізор і менше дискутувати про політику. Нас хвилює «що там Зеленський», приміром. А в той же час людині взуття тисне, і вона ходить, ходить так щодня – й не додумується змінити його на зручніше. Якось стерпиться, якось переходиться, перетопчеться…
Не кажу, що не варто цікавитись подіями в навколишньому світі – варто. Але при цьому слід постійно тримати у фокусі власні інтереси. Ну ніхто цього за нас не зробить, ніхто.
Важливо насамперед прислухатися до себе, усвідомлювати себе – а усвідомлення власних цілей, пріоритетів, можливостей починається з банального самоусвідомлення на суто фізичному, елементарному рівні. Чи не тисне ремінь на одязі, чи не тягне з вікна, чи не хочеться випити склянку води. Інколи ось таке найпростіше зусилля багатьом дається чи не найскладніше – встати й налити собі води, зачинити вікно, послабити пасок на брюках. А людина тим часом мріє змінювати світ… З себе почни. Задовольни елементарні власні потреби, потреби близьких, а потім іди далі – приміром, вкрути лампочку в під’їзді, а не чекай, що мер з Президентом допоможуть.
Я би хотів побачити статистику, скільки людей, які ходять на мітингах з прапорами, проклинаючи політичних опонентів, вивішують прапор у день державного свята над власним будинком. Скільки людей, які з піною біля роту ведуть релігієзнавчі дискусії, були хоч раз на рік у церкві. (Освячення Паски і ковбаси не рахується). Та не треба навіть про візит до церкви говорити – візьмемо елементарне: коли востаннє вели молитовну розмову з Богом. Не про Томос – про вічне.
Облаштування простору на мікрорівні – справа на все життя, якщо амбітно за неї взятися. Та де там – краще коменти у Фейсбуці строчити. Так і живемо.
Багато людей, які читають книги з особистісного розвитку, а потім нарікають, що їм нічого не допомогло – роблять одну, досить велику, але типову помилку. Вони думають, що книжка зробить за них усе. Ні, не зробить. Бо книга – це не магічна таблетка, не щось нове, що ти ніколи не чув. Питання у тому, чи застосуєш ти ті прості правила, які є у книзі, на практиці і чи будуть вони актуальними саме для тебе. Тому, якщо говорити про книгу “Ефективність” – так, це мій досвід, це досвід моїх колег, це досвід моїх кращих учнів Школи універсального журналіста, це досвід інших редакцій, це досвід тренінгів, який я випробував на собі.
Мій принцип – це писати тільки про те, що ти перевірив на собі, а не переповідати якісь прописні істини, які ти можеш відкрити і прочитати будь-де. Перевірив – тоді радиш іншим.
Замовити книгу Віталія Голубєва “Ефективність”
- Тобто варто розуміти,що кожна книга не є універсальною і потрібно підбирати та адаптовувати її під себе?
- Автор будь-якої книги, у першу чергу, пише про себе. Тому що ми не можемо читати думки інших людей. Навіть якщо ми пишемо про інших людей, вкладаємо їм в уста якісь слова – це проекція власного досвіду, це переформулювання власних думок словами начебто сторонньої людини – персонажа.
Власне, хороша книга на тому і побудована, що автор пропустив безліч думок крізь себе, застосував це на власному досвіді, адаптував, а потім відчув якесь моральне право поділитися цим з світом.
Коли я був студентом, нам задали написати реферат «Творчість письменника і творчість читача». Тоді я подумав, що це дурниця – яка ще творчість читача? Тепер розумію: не дурниця. Є текст, написаний письменником – і є текст, що складається в голові у читача. У випадку з літературою, присвяченою особистістному розвитку, цей текст у голові читача може і повинен стати поштовхом до дій. Тільки тоді книга стає справді цінною. Інакше це, як говорить автор проекту «Жить интересно» Армен Петросян, ні що інше як «інформаційний жир».
- У вашій книзі розділ присвячений соцмережам: які основні поради щодо відсіювання інформації ви даєте?
- Особисто я не роблю репостів. Взагалі. Не поширюю чужі повідомлення, бо надаю перевагу власним. Звичайно, якщо це інформація, яка може врятувати життя людині – то це справа інша. І ще я спочатку пишу, а потім – читаю. Якщо якісь сторінки мене цікавлять, то я виставляю пріоритет на них у показі в стрічці Фейсбуку. Але це 5-6 сторінок, не більше.
У фільмі Леоніда Парфьонова про Гоголя є цікавий епізод: опинившись у Парижі, Микола Васильович занурився в тамтешнє політичне життя, що висвітлювалось на сторінках преси, і раптом здивувався: а навіщо стільки думок?.. Я інколи теж про це думаю. Мені вистачить на день кількох розумних думок інших людей, решту часу я буду «думати власні думки».
Не пишу негативних коментарів. Тому що це забирає багато часу і нервів. Я краще скажу людині прямо в очі, якщо вона неправа, або промовчу.
- Чимало суперечок виникає у Фейсбуці, як не піддаватися на такі дії?
- Мій колега нещодавно поскаржився на тиск і біль у серці. Коли я запитав: «Що сталося?» Він відповів: «Я відповів на усі негативні коментарі під своїм матеріалом». Я вважаю, що потрібно навчитися любити себе, цінувати себе і своє здоров’я, свій час. Щоб не засмічувати свій інформаційний простір і життя цим негативом. Я нікому не пишу негативних коментарів, а пишу тільки позитивні, і то, якщо тільки дуже щиро. До своєї сторінки у соціальних мережах потрібно ставитися як до свого дому. Ми ж не допускаємо, щоб бруд збирався – ми прибираємо, щоб жити було комфортно, щоб жити було приємно. І, враховуючи те, скільки ми часу проводимо у соціальних мережах, ми повинні зважати на те, щоб і там не було сміття. Потрібно відписуватися від тих, хто вносить негатив у нашу домівку, ігнорувати їх. Це не означає виділяти з друзів усіх, хто не поділяє твої цінності, твої переконання. Я про інших – про тих, хто сіє негатив. Можна мати різні погляди, але бути коректними опонентами. А можна мати навіть і схожі переконання, але поводитися один з одним по-хамськи. У світі і так надто багато поганого, щоб примножувати це все і сіяти у суспільстві гнів, зневіру, розчарування…
- Зраду…
- Мені не подобається цей начебто модний фейсбучний термін.
- А що подобається?
- Куди цікавіше у цьому ж інформаційному просторі, сіяти щось своє – те, чим ти можеш поділитися і що може зацікавити у тобі. Ти ж несеш якусь цінність світові? Ну то і вперед!
- У вас є поради щодо того, що категорично не потрібно робити у соцмережах?
- Не варто транслювати негатив зі свого життя. Він може бути або нецікавий людям, або викликати до тебе дещо іронічне ставлення. Ми навіть не уявляємо, скільки людей може знаходити наші пости, переглядати їх і складати про нас своє враження. Не секрет, що багато роботодавців зараз аналізують профіль потенційного працівника у соцмережах, перед тим як зустрічатися з ним для співбесіди. Ми не дозволимо собі невлучний жарт з нецензурщиною перед авторитетними колегами, але ми ділимося такими жартами у нашому інформаційному просторі. Хоча там – ті самі авторитетні колеги. Часто – авторитетніші, ніж у реальному оточенні. І це все впливає на нашу репутацію, на нашу «додану вартість», на уявлення про тебе і як про журналіста, і як про людину. Нас же не міряють лінійкою – ось тут він журналіст, від цього місця до цього, а далі – просто людина. Нас сприймають цілісно – є зацікавленість, повага, довіра чи немає. А що ти писав у якій якості – твоя власна справа.
- Також у вас є поради щодо електронних листів…
- Так, я постійно чищу свою електронну пошту від розсилок, спаму, які мені є нецікавими. І також я спочатку пишу листи, а потім читаю. Намагаюся першу фразу, суть свого листа вкласти в перше речення. А ще краще – в тему. Тому що більшість людей читає пошту на смартфоні. Там більше, ніж речення, зазвичай і не побачиш. На підставі цього речення багато хто вирішує, чи відкривати лист узагалі. Ось днями мені прийшло (приклад суто умовний): «Доброї пори доби, я – Артур, редактор із 20-річним досвідом, багато читаю, маю купу відзнак…» Стоп, а чим Ви можете бути мені корисним? Давайте з цього почнемо. «Я пропоную Вам редагування стрічки новин…» Ось це інша справа! Колись я так на роботу влаштовувався, у 18 років: «Доброго дня, я хочу у Вас працювати». «А що ви можете?», – запитав роботодавець. «Писати», – відповів я. Зараз я працюю в цій редакції головним редактором.
Замовити книгу Віталія Голубєва “Ефективність”
Спілкувалась Наталія ЄДНАК,
підготувала до друку Софія ГРИЗОВСЬКА.
Фото Ліни РОМАШКО