Бракує часу? Є відчуття, що життя своє вже не контролюєш, а тебе по ньому просто несе? Мозок переповнений інформацією і підсвідомо відчуваєш, що більшість її – не потрібна?
Я знаю простий і швидкий спосіб щось змінити – вже, тут і зараз.
Припинити дивитися телевізор.
Виняток, на мою думку, один – місцеві канали. Того регіону, де живете і працюєте. Новини і програми, в яких показують людей, які безпосередньо впливають або можуть впливати на ваше життя. Наприклад, у Рівному, де я живу і працюю, – міг би рекомендувати канал “Рівне 1”. У кожному обласному центрі цікавий місцевий канал точно є.
Місцеве ТБ – це корисна інформація. Все інше, за великим рахунком, – лохотрон чи ілюзіон. Яке слово вам більше до душі, те і вживайте, суть особливо не змінюється.
Політики вигадують для нас “лякалки” або обіцянки, аби згуртувати страхом загроз чи надією на майбутні “пряники”. Телевізор нав’язує “порядок денного”, щоб промивати мізки й тримати “на короткому повідку”. Механізм – схожий, і цілі – схожі. Недарма боротьба за владу й боротьба за “телевізор” – це складові одного процесу. І вибори часто виграють саме ті, хто перед цим “виграв телевізор”. Або маріонетки тих, хто виграв його насправді.
Телевізор – зручний спосіб перетворення людей на стадо. Той, хто від нього відмовився – це той, кому не потрібні погоничі.
Це не означає, що не потрібно дивитися ніколи й нічого. Це означає – сприймати критично. Фільтрувати. Вимкнути або перемкнути, коли дратує чи нецікаво.
Тобто – бути усвідомлено присутнім у своїй реальності. Мати можливість у будь-який момент відповісти собі на запитання: “Що я роблю? Навіщо?”
І якщо відповідь не влаштовує – почати робити щось інше. Наприклад, вимкнути черговий випуск телешоу про ожиріння чи новин із взаємними звинуваченнями політиків. Краще подивитись відео про природу, де атакують одне одного леви чи леопарди. Вони й зовні гарніші, і адекватніші в своїй агресії – тварини як-не-як.
Очистити свій мозок від шлаку й не робити рейтинги тим, хто прагне задешево купити найдорожче, що в нас є – час нашого життя.
Недарма кажуть, що будь-якій владі пострадянського штибу не вигідний середній клас – той, хто навчився заробляти на себе сам, не потребує “милиць” від держави, його важко загнати в стійло. Вигідно, коли є трохи дуже багатих людей – і багато дуже бідних.
Перші – контролюють телевізор, другі – його дивляться, а потім як барани в стійло ідуть на вибори і голосують за тих, кого їм показали у новинах чи ток-шоу. Купують недорогі продукти, вироблені на заводах тих, хто контролює “кнопку”, і показані в рекламних паузах телешоу. А загалом – “тягнуть лямку” від підйому до відбою й від зарплати до авансу, знаючи, що ввечері можна буде розслабитись – на дивані з банкою пива переглянути телешоу.
Дуже зручний народ.
Згадав промовисту цитату з пісні А.Макаревича:
“Всем по стакану –
Гуляй себе с утра до темна!
По барабану
Живет и процветает страна,
Смотрит рекламу,
Отъехав головою в экран.
По барабану!
Пока не отберут барабан”...
Один із маркерів поділу на умовні “середній клас” та “нижчий за середній” – ставлення до перегляду телепередач.
“Середній клас” або не дивиться ТБ, або дивиться мало. І більшість контенту переглядає на основі власних запитів – на YouTube чи у стрічках соцмереж. Хочеться розслабитись, переглянувши серіал Х – беру і дивлюсь. Бажаю порівняти висвітлення резонансної теми кількома каналами – дивлюсь і порівнюю. Прагну побачити вживу, як виступає цікава мені особистість – знаходжу відео її виступів (байдуже, співак це, бізнес-тренер чи дитячий лікар), сідаю і дивлюсь.
А далі – живу власним життям.
“Нижчий середнього” – дивиться все, що “дають”. Вірить усьому, що кажуть. І споживає не в той час, коли зручно, а в той, який визначили фахівці з телепрограмування. Не у власний “прайм-тайм”, а у “середній по країні”.
Звідси – дві моделі споживання інформаційного контенту. Для зручності називаю їх так: “потокова” (модель мовлення, broadcast) та “за запитом”.
Потокова – це наш спадок з радянських часів. Коли вся країна сідала о 21 годині дивитися програму “Время”. По інших нечисленних каналах усе одно транслювали її ж. Суть потокової моделі – нам сформували “порядок денного” (“потік”), а наша роль – сісти і дивитися (споживати).
Більшість із нас досі живе у цій моделі.
“А на конфорке две картохи сварю,
Телевизор я на Первый включу,
А я лучше, чем в том “Голосе” пою
Потому что петь я с детства люблю…”
Це куплет з пісні групи “Любе” 2015 року. З промовистою назвою – “Все путем…”
Якось так, одним словом.
Альтернатива – це споживання інформації за запитом. Мені цікаво – я дивлюсь. Нецікаво – ігнорую. Подобається телеканал Х – віддаю перевагу його передачам. Не подобається – шукаю телеканал У або Z, який мені більше до вподоби. Дякувати Богу, у нас в Україні не “всьо путьом” – є з чого вибирати. Було б бажання.
На Youtube можна знайти будь-що. Сформулювати пошуковий запит – справа кількох секунд. Інша річ, що багато хто не знає, що шукати. Простіше, коли дадуть готове. З екрану.
“Дали мне вчера свободу – что я завтра делать буду?” – якраз про це.
З певного моменту часу я практично не дивлюсь телевізор. Усе, що мені цікаве, знаходжу на Youtube і дивлюсь тоді й стільки, коли і скільки мені зручно.
Та й реклами менше.
А якщо і дивлюсь телевізор – то саме тоді, коли усвідомлюю: зараз я просто хочу подивитись телевізор. Відпочити годинку на дивані. Не сприймаючи те, що показують, усерйоз. Так, на рівні мультика “Ну, постривай!”.
Навіть якщо немає доступу до комп’ютера, у телеприймачі середньостатистичної людини – зо два десятки каналів. Є можливість вибору. Чи готовий кожен до неї?
Вимкнути телевізор – це теж, до речі, один із варіантів вибору. До якого більшість готова якраз найменше.
Я не про те, що “дивитися телевізор – погано”. Я про те, що дивитись телевізор і не усвідомлювати навіщо, споживати усе підряд, бути неперебірливим і некритичним, вірити всьому, що кажуть і бути залежним, навіть цього не відчуваючи – ось що погано.
Будь-яка категоричність – це теж із “потокової моделі”. Чорне-біле, перемога – зрада, свої – чужі, патріоти – вороги.
“Идущие вместе” і “сам собі країна” – це не про різні держави, це про різні світогляди. Які цілком можуть співіснувати в межах однієї держави.
Мене не дивують люди, які захоплено дивляться телешоу. Дивують ті, хто всерйоз обговорює у соцмережах їхню якість. Не подобається – не дивись. Чого ти чекаєш від телешоу? Спалаху інтелектуальних інсайтів і духовних одкровень?
Не фанат Олега Винника – слухай класичну музику. Або джаз. Або рок-н-ролл. Або тишу. Інколи саме цей варіант – найприємніший. І найважчий для багатьох – бо страшно залишитися наодинці з власними думками. Особливо якщо їх немає. Від порожнечі в голові хочеться відразу втікти – хоч Винника увімкнути, хоч Дзідзьо, хоч шансон. А потім написати пост про “низькопробну музику”.
Хто фанатіє від джазу – Винника у Фейсбуці не критикує. Навіщо? Справжній поціновувач джазу просто слухає джаз. І поважає право іншого слухати Винника. Місця на музичній карті вистачить усім. Радіостанцій, теле- та youtube-каналів – також.
Питання в тому, чи готовий ти до свободи вибору. І чи готовий протиставити своєму “проти” своє ж “за”. Ну не подобається тобі Винник і реаліті-шоу – а подобається що?
Що подобається – те і дивись. Немає на ТБ – знайди в Youtube чи соцмережах. Поділись своїм вибором з іншими. Привчи тих, хто біля тебе. Але не нав’язуй суспільству. Бо це – знову ж таки повернення до моделі потокового споживання.
Недарма серед навичок роботи з інформацією, які сьогодні потрібні для конкурентноздатності кожному, хто працює головою, одна з найпростіших і найважливіших – вміння швидко знайти потрібну інформацію. Яке починається з елментарного – формулювання пошукового запиту.
Формуй свій власний пошуковий запит. І сприймай як належне те, що інші – шукатимуть інше. Це як у Гуглі – є тренди, популярні теми запитів, а є – безліч низькочастотних запитів.
Щоб отримати належну відповідь, потрібно спочатку запитати. Сформулювати запит. Мати що запитувати. Бути готовим жити в моделі “зсередини – назовні”, а не навпаки.
“Зсередини – назовні” – це коли я знаю, чого хочу, і саме цим своїм цінностям-цілям-завданням підпорядковую діяльність, взаємодію зі світом.
А навпаки – це коли твій порядок денного сформулювати для тебе без тебе.
Для цього є телевізор.
Викинь його або вимкни. А якщо дивишся – хоча б усвідомлюй, навіщо. І не вір усьому, що кажуть.
Віталій ГОЛУБЄВ