Працелюб чи життєлюб?

04.06.2018

Хтось влучно підмітив: іноді, коли про покійника кажуть “Він був великим життєлюбом” – так делікатно закамуфльовують любов людини до спиртних напоїв. Уявляєш собі образ: чолов’яга, якому море по коліно (тим більше коли вип’є), гучно змушує інших пити разом із ним, при цьому сиплячи направо й наліво анекдотами, а, може, й затягуючи пісню. Дарма, що далі вступного “Ой…” слова якось уже й не ллються.

Оце так життєлюб!

А коли кажуть “Він був великим працелюбом” – уява малює згорбленого від важкої роботи чоловіка, який, ледь підвівшись уранці з ліжка, хапав лопату (чи якийсь інший інструмент) – і починав копати (чи робити щось подібне). Найбільш трагічними були для нього моменти, коли копати з певних причин було неможливо: чи то лопата зламалась, а нової поряд не виявилось, чи земля промерзла. Шоста вечора для такої людини – це не закінчення робочого дня, а “ще кілька годин до відбою – це ж стільки копнути встигнути можна!” При цьому результат копання, якась винагорода за працю, очевидні не завжди – діють пояснення “копаю, бо всі копають”; “копаю, бо предки копали”; “копаю, бо таке життя наше – суцільне копання”…

Одна з найпоширеніших помилок в управлінні власним життям – протиставлення “життя” і “праці”. Коли “життя” – це все, що поза працею, а “праця” – важка повинність, яка потрібна, щоб заробляти на життя.

Якщо уявити собі подібне протиставлення як терези з двома шальками, то коли відчутно переважує “життя” – стає не до “праці”. А коли переважує “праця” – не залишається сил для “життя”. У першому випадку йдуть у хід прислів’я на зразок “Від роботи коні дохнуть”, у другому – самонавіювання “Ще стільки всього зробити треба, який відпочинок?”

Як на мене, оптимальнішим є інше уявлення: життя – це єдине, універсальне поняття, яке включає в себе і працю, і відпочинок. Праця – не антонім життя, а його складова. А відпочинок – не антонім праці, а її супутник на життєвій дорозі. Разом виходить приблизно так: третина нашої уявної доби йде на сон, третина – на роботу і ще третина – на все, що поза роботою. Звісно, співвідношення може змінюватись залежно від конкретної людини (і характеру її роботи), від життєвих ситуацій, пріоритетів – але в цілому, вважаю, співвідношення – доцільне й виправдане.

І тоді життєлюб – це не пияк-нероба. А працелюб – не затурканий обов’язками роботяга. Це різні грані особистості однієї й тієї самої людини.

Бізнесмен і блогер Оскар Хартманн в одному з інтерв’ю з цього приводу влучно сказав: у кожен період дня я маю головну для себе роль. Вранці, тренуючись перед робочим днем, я – спортсмен. Удень – бізнесмен. А коли ввечері проходжу “рамку” на виході з офісу – у голові немов би перемикається режим: тепер я – сім’янин.

Здається мені, що дуже велика частка наших проблем – саме від неусвідомлення своїх ролей і, найголовніше, – від невміння їх переключати. А найвище мистецтво життя – це не мистецтво найбільше зробити чи заробити, найбільше пропити чи прогуляти. Це мистецтво бути ефективним у кожній сфері, в кожній ролі. Це відчуття гармонії, коли в кінці кожного дня, озираючись назад, ти можеш сказати: я зробив усе, що міг. І у праці, й поза нею. А завтра – продовжу.

Для цього потрібно небагато: розуміти, чого ти прагнеш, у кожній зі сфер життя. Але для початку – усвідомити: сфер цих – декілька. І працею вони не закінчуються. Так само як і відпочинком.

Думаю, найуспішніші, найшанованіші люди майбутнього – це не найбагатші і найвідоміші. А ті, хто зміг максимально гармонійно поєднати різні сфери свого життя. Це працелюби, які реалізувались і на роботі, й у сім’ї. Які мають час і для інших, і для себе. Які збалансували “брати” і “віддавати”.

І саме тому стали справжніми, а не алкогольно-шансонними життєлюбами. Які досягли у стосунках із життям взаємності.

Як на мене – захоплююча і справді амбітна ціль.

Віталій ГОЛУБЄВ

 

, , , , , , , , переглядів: 835

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *