Мені не подобається, що замість глибинних робіт усюди панує короткий контент, зведений лише до змісту. Люди відвикли довго читати чи слухати. Це логічний вплив соцмереж, але тепер справді важко пересилити себе робити базові речі, які займають більше часу.
Якраз міркую, як дочитати «Сад Гетсиманський». Книга дуже цікава, але величезна! Як фокусуватися на ній, коли поряд є ТікТок із хвилинними відео? З іншого боку, це питання дисципліни. Спершу важко себе налаштувати, але потім ніби знову вчишся фантазувати й думати, а не просто бачити текст.
Саме цим я й вирішила зайнятися влітку. Зробила список української літератури й вже прочитала 7 із 12 книг. Результат дивує: я ніби ввімкнула мозок! Розширився світогляд, з’явилося більше креативу, ідей та власних віршів. Навіть Стуса й Хвильового тепер читати легко.
З очікуваного: покращилася пам’ять, я навіть запам’ятала період Руїни. Із неочікуваного: тепер можу читати в шумних місцях і заглиблюватися в сенс.
Проте мені більше не хочеться гуляти й спілкуватися з багатьма знайомими. Порівняно з читанням це здається марним і нудним.
Натомість у мене зросла самооцінка. Пишаюся, що дбаю про освіту навіть улітку, коли чимало людей забувають літери. Почуваюся розумнішою, ніж була місяць тому. Це дійсно найкраще, що я могла зробити за час канікул!
Ксенія ПАПІРОВА,
випускниця Школи універсального журналіста