Сьогодні проживаємо важкі для нас години, дні, роки повномасштабної війни в Україні. Усі стикаємося з тривогами, страхами, втратами, але у кожного з нас є те або хтось, що допомагає не зламатись і надихає жити.
Моя сім’я, близькі та друзі – найважливіша опора, віра і твердість ґрунту. Підліткові роки припали на непростий період історії моєї країни, тому підґрунтя та твердість у переконаннях рідних людей стали ще більш необхідними. Перепад настрою, бушування гормонів, пошуки себе, неспокій через повітряні тривоги,– саме у цей час вони дарують мені любов і віру у себе, навіть тоді, коли сумніваюсь. Найбільше вдячна батькам, адже без них було би набагато важче проживати війну.
Вражають приклади героїзму наших захисників. Залишають страх, батьків і дітей, віддають найдорожче—життя. І навіть у моєму селищі прикладів героїзму вже не злічити. Саме у таких ситуаціях починаю усвідомлювати, що всі мої проблеми і труднощі—це не катастрофа і не трагедія, а “все на світі можна пережити”.
Життя не виховується на пухових перинах, його не можна виплакати тільки у радості та щасті. Його треба різьбити, брати приклад з людей, які допомагають, бажають стати кращими. Це—і наші вчителі, і волонтери, і люди, яких я не знаю. Своєю працею, маленькою радістю і глибокою вірою, надихають творити добро.
Музика, книги, фільми, мрії. Саме мрії. Мрія дає нуль, якщо не зробити її сеном життя. І я працюю на неї. Я меломан, слухаю попмузику, джаз, R&B, рок і багато інших жанрів; читаю класиків: Коцюбинського, Винниченка; з батьками відвідую затишні місця Рівненщини. І ніколи не падаю духом, бо пам’ятаю пророка нації: “Борітесь—поборите, вам Бог помагає”.
Слава українській землі, ЗСУ, волонтерам і лікарям, рятувальникам і вчителям. Слава нашій Україні!
Софія КОЗАК,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Квасилівського ліцею Рівненської міської ради