«Не вірю в те, що Україна моя згине,
Даремно плачучи в безжальному вогні,
Що понад степом жовтим небо наше синє
Ми будем бачити лиш в кольоровім сні…»
Ярослав Ланьо
Майже три роки поспіль ми живемо в умовах повномасштабної війни. Ми віримо в наших хлопців, які воюють за незалежність країни, підтримуємо їх і дякуємо за наше відносно мирне життя в тилу. Не дивлячись на значні людські втрати та руйнування наших міст і сіл, дух нації не зламався, а тільки став сильнішим.
У по-справжньому пекельний калейдоскоп подій потрапили не тільки військові, а й люди найрізноманітніших професій, які пішли на фронт добровольцями, серед них і «воїни слова», які своїм талантом передають живі емоції, піднімають дух, кличуть на подвиг. Одним з таких, знаних на Закарпатті людей, є Ярослав Ланьо.
23 лютого 2022 року родина Ланів святкувала день народження дідусевої улюблениці – внучки Софійки. За святковим столом лунали сміх, велися радісні розмови. Розійшлися за північ, а під ранок прокинулись від телефонного дзвінка: «Бомблять Київ!». Нічого не сказавши рідним ( бо буде багато сліз та істерик), Ярослав пішов і записався добровольцем. Вдома поставив всіх перед фактом: « Збирайте рюкзак!»
Разом з побратимами – такими ж, як він, добровольцями, відправився на Схід. Певний військовий досвід у Ярослава був – у свій час три роки відслужив на флоті. То ж тримався сам, підбадьорював товаришів. У рідкісні хвилини тиші писав і читав побратимам свої ліричні вірші: про любов, коханих жінок, про тугу і чекання. Розповідає, що свій перший вірш написав, коли мав уже 23 роки. Захотілось порадувати дівчину чимсь особливим…
Спочатку Ярослав з товаришами потрапив під Костянтинівку, потім були запеклі бої під Бахмутом… Біда сталася біля Комишевахи. До потрібної точки було 16 кілометрів. Йшли власним ходом. Справа знаходились позиції росіян, під ногами – загроза ступити на міну, над головою свистіли кулі, та вони дійшли. Приїхала машина, яка мала забрати бійців і перевезти в безпечне місце. У цей час рашисти посилили обстріл. Ярослав ще бачив, як падає Віталій Штима – один із побратимів, з яким був поряд з першого дня у взводі, та так тоді й не зрозумів, що друг загинув, бо, зрешечений осколками, впав і сам.
Прийшов до себе у шпиталі. Боліло все тіло та нестерпно хотілося перевірити чи на місці руки й ноги. Вдалося ледь-ледь підняти одну руку. Вона єдина була по лікоть без бинтів.
-Вночі міг лякати медперсонал,- кепкує поет,- весь з голови до п’ят був обмотаний бинтами, як єгипетська мумія.
Через якийсь час родина забрала Ярослава додому, де чекали дружина , донечки і найголовніша « Душевна радість всіх розмов, моя усміхнена Софія, де я б не був, куди б не йшов». Дідусева улюблениця своїм щебетанням допомагала поетові зцілювати душевні і тілесні рани.
Поступово відновлюючись, поет продовжує творити, залюбки працює у саду, який радше нагадує парк. Яких тільки екзотів тут не побачиш. Фігурно підстрижені кущі, рідкісні квіти у вишуканих вазах, різні рослини…
На запитання, хто планував ландшафт, Ярослав ніяковіє і признається , що сам. Каже, що мусить «розробляти» руку,бо пальці досі погано згинаються. Як і раніше, пише ліричну поезію. Окремим списком – вірші про війну, патріотизм, побратимів…
Пережите не могло не відобразитися у творчості поета. Кожен рядок болісно пронизує серце і змушує замислитись над сенсом свого життя, адже в наших реаліях ми в будь-який момент можемо втратити цей єдиний, даний Богом шанс. Як каже сам поет: «Побувавши там, в тому пеклі, ти вже ніколи не будеш скаржитись на життя. Побувавши хоча б раз під обстрілами, ти почнеш цінувати кожну прожиту тобою хвилину…».
Тому, можливо, наступна, вже четверта книжка поезій Ярослава Ланя, стане першою збіркою не поета – лірика, а поета – фронтовика, поета, який без вагань взяв у руки зброю і став на захист рідної землі, на захист родини, на захист малої щебетухи Софійки, який найбільше за все хоче святкувати день народження внучки – 23 лютого, під мирним небом.
Андріана САБОВ,
вихованка гуртка «Юні журналісти» Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості, лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”