Лютневий день був сліпуче сонячний, та все ж по-зимовому морозний та вітряний. Ми з керівницею гуртка «Юний журналіст» Марією Пилипчук підійшли до спортивного комплексу «Динамо» поряд з іудейською синагогою (ось такі поєднання є в Луцьку!). Шукали спортивний зал в приміщенні, та футбольне поле знаходилося на вулиці. Ми перезирнулися – очевидно, що тренування, з учасниками якого ми хотіли поспілкуватися, відбуватиметься надворі, де сонячно й холодно.
Футбольне поле комплексу “Динамо”
Біля поля нас зустрів привітний чоловік. Побачивши, що нам холодно, він одразу запропонував нам пробігтися два кола навкруги поля. Ми засміялися і познайомилися – це був фізичний терапевт Андрій Бухвал. Він працює в одному із центрів реабілітації Луцька і допомагає проходити реабілітацію нашим військовим. Більшість гравців, що будуть сьогодні на тренуванні, – це його підопічні. Андрій розглядає спорт як психосоціальну реабілітацію й спосіб створити комфортні умови для ветеранів війни: «Тут працює принцип «Рівний – рівному». Вони військові, їм легше один одного зрозуміти. В тебе нема ноги, в мене нема ноги і ми разом воювали. А ще випили кави після тренування, обговорили, якісь сімейні питання, затоваришували».
Також підійшов тренер команди Ігор Литвиненко, срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2000 року в Сіднеї. Ми запитали дозволу пофотографувати тренування. Ігор сказав, що запитає хлопців у роздягальні. Після кількох нервових хвилин очікування Ігор вийшов із роздягальні і сказав, що хлопці погодилися.
На полі вже все було готовим для початку тренування. В одному місці стояв весь інвентар: м’ячі, фішки, манішки і… десять пар милиць.
Спортінвентар для ампфутболу
Хлопці вийшли із роздягальні, кожен привітався зі мною. Вони посміхалися і були в хорошому настрої. Тренування розпочалося із розминки. Гравці стали в коло та почали виконувати різні вправи. Один гравець показував – інші повторювали за ним.
Розминка
В цей час на краю поля серед глядачів з’явилися нові люди, серед яких – міські урядовці, громадські діячі, політики, які доклали чималих зусиль для розвитку ампфутболу у Луцьку. Ми підходимо знайомимось. «Місто старається дбати про захисників, ветеранів, яким потрібна наша підтримка, реабілітація», – зауважила заступниця міського голови Ірина Чебелюк.
Наталія Назарук, директорка Луцького міського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», поділилася планами на майбутнє: «Наша команда «Хрестоносці-амп» має стати 5-ою ампфутбольною командою в Україні і виступати не тільки на теренах країни, а й закордоном».
Футболісти з гостями тренування
Поки ми розмовляли про майбутнє, хлопці вже закінчили розминку і перейшли до основної частини тренування. Першою вправою була гра в квадрат. За правилами гри чотири гравці стають у формі квадрату, а два інших знаходяться у середині візуальної фігури. У цій грі є неписане правило: на початку гри у середину квадрату заходять наймолодші гравці команди. Хлопці жартома називають це правило «По паспорту».
На тренуванні
Після гри в квадрат розпочинаються вправи на відпрацювання ударів по воротах. Через те, що на тренуванні відсутні два воротаря команди, то у ворота стає тренер. Попри це, м’яч часто потрапляє у сітку воріт. Найчастіше забиває Юрій Сущ, капітан збірної України з ампфутболу. Юрій має вроджену ваду: у нього деформовані кульшові суглоби. Його права нога є коротшою за ліву на 5 см. «Я ніколи не відчував цієї вади. Напевно в цьому велика заслуга моїх батьків. Оскільки я родом із села, то я працював у домашньому господарстві на рівні зі своїми братами та сестрами. Також у школі на фізкультурі був одним із перших. Зараз я розумію, що це великий плюс. Бо я бачив хлопців до яких ставилися із жалем через їхній фізичний стан, які забороняли собі займатися чимось через свою травму. Але таким чином вони лише виховують інваліда всередині себе. Головне – не зациклюватися на травмі і рухатися далі», – каже Юрій.
Юрій Сущ і тренер Ігор Литвиненко
Після ударів по воротах тренер ділить гравців на дві команди. А це означає, що розпочинається гра у футбол! Протягом гри хлопці викладаються на повну. Попри те, що їм доводиться прикладати надзусиль, більшу частину гри хлопці проводять з усмішкою.
Гра!
Дуже старається та багато посміхається протягом всього тренування Віктор Шемедюк. До війни Віктор займався футболом на любительському рівні. На жаль, захищаючи нашу країну, Віктор втратив ногу. Тому з футболом довелося зав’язати: «Втрата можливості грати в футбол є однією з найболючіших для мене. Але є одне але. Ампфутбол дає мені можливість втратити на половину, а в дечому навіть знайти. Тут працює більше груп м’язів, що добре для організму. Плюс – ампфутбол допомагає мені соціалізуватися. Бо після повернення з фронту мені легше спілкуватися з ветеранами, ніж з цивільними. Коли я знаходжуся на полі, я відчуваю, що я знаходжуся в колі своїх. Завдяки ампфутболу я знайшов багато однодумців з якими мені по дорозі».
Розпитую Віктора про його позитивні погляди на життя, а у відповідь чую: «Якість позитивного бачення допомагає в будь-чому. До мене часто приходять знайомі зі співчуттями. Я їм говорю, що мені пощастило. Коли я йшов на війну, я був готовий до того, що я можу загинути. Але я повернувся. Найголовніше, що я повернувся тим самим Віктором, яким я пішов на війну. Тим самим позитивним Віктором, яким я був до війни». І наостанок Віктор каже фразу, яку я буду пам’ятати все життя: «Позитивне бачення необхідне для життя. Є таке золоте правило: на нашу долю впливає на 10% те, що з нами стається і на 90% те, як ми на це реагуємо. Тому позитивне бачення дозволяє, щоб не сталося, направити своє життя у правильне русло».
Віктор Шемедюк на полі
Павло Соколенко проходить реабілітацію в луцькому госпіталі. Він завжди любив футбол, а зараз для нього це особлива віддушина, динамічні моменти гри з друзями, які пережили досвід ампутації й разом вчаться жити з цим. «Паша, де ти? Ми тебе чекаємо! Кава холоне!» – так тепло підганяли його товариші, поки ми з Марією розмовляли й фотографувалися з Павлом.
Автор матеріалу з Павлом Соколенком
Багатьом хлопцям я ставив питання: «Футбол для вас більше, ніж гра?». Всі в один голос відповідали: «Так». Футбол для них є чимось особливим, він їх об’єднує та надає сил рухатися далі. Футбол для хлопців є джерелом стійкості, яку вони продемонстрували не тільки на полях бою, а й демонструють у цивільному житті.
Більше, ніж просто гра
Владислав ЛУЦ,
переможець XV всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських творчих робіт “Я – журналіст!”,
вихованець гуртка “Юний журналіст” Палацу учнівської молоді м.Луцька
Фото 1-8, 10 – Владислава Луца
Фото 09 – Марії Пилипчук