У кожному куточку України є люди, які не просто працюють на землі, а й стають справжнім щитом для своєї громади. Іванов Сергій Степанович – саме той, хто мене надихає; той завдяки кому, ми живі; той, хто годує населення України майже всього південного регіону. Мова йде про власника Агрофірми «Миг-Сервіс-Агро», що на Миколаївщині, оскільки саме він не лише зміг розвинути потужну аграрну справу, а й у найскладніший для нашої нені момент зберіг рідну землю від ворожої навали.
Сергій Степанович завжди розумів, що міцний тил – це не лише про боєздатну армію, а й про стабільну економіку, продовольчу безпеку та згуртовану громаду. Його господарство налічує більше 5000 голів свиней та значні посівні площі, де вирощуються зернові культури. Таке поєднання рослинництва й тваринництва створює замкнутий цикл виробництва, що дозволяє господарству працювати ефективно, створюючи нові робочі місця, навіть у найважчі часи.
Та його внесок не обмежується лише аграрною діяльністю. «Миг-Сервіс-Агро» стало місцем, де формуються людські долі. Тут люди не тільки знаходять роботу, а й зустрічають однодумців, знаходять друзів, а інколи й свою половинку. Символічно, що в даному господарстві познайомилися мої тато і мама, коли проходили саме тут виробничу практику у далекому 2003 році. Я так думаю, що саме тут розпочалася історія нашої родини, принаймні так розповідають мої батьки.
Повномасштабне вторгнення країни-агресорки принесло чимало горя й руйнувань моїй Україні. Але було й те, що окупантам не вдалося забрати – волю до боротьби, силу духу і відданість рідному краю. Сергій Іванов не тільки продовжив свою роботу в умовах війни, а й став надійною опорою для всього району. Хоча він міг би виїхати своєю родиною з країни, рятувати своє життя, або мати його «лакшері» версію у безпечних країнах світу, але залишився в Україні, в Миколаївській області, в селі Сухий Єланець… І залишився не тільки працювати, а й захищати, підтримувати, боротися. Його господарство годувало села, район та всю область у страшному 2022 році й продовжує це робити до нині. Коли окупанти наблизилися впритул, господар не дозволив ворогу зайти в село. Він згуртував місцевих, допомагав захисникам, забезпечував продуктами й технікою. І це тоді, коли чимало підприємств призупинили діяльність, його ж господарство продовжувало працювати, адже Сергій Степанович розумів: якщо впаде аграрний тил, буде важче і на фронті. Його поля і колосисті ниви залишалися під українським прапором, бо він з односельцями не дав ворогу зайти до села всіма наявними засобами та силами.
Одного разу ворожа ракета поцілила у корпус відгодівельного молодняка свиней. Приміщення спалахнуло, і здавалось, врятувати тварин уже неможливо. Але Сергій Степанович не міг стояти осторонь, коли горіло те, що він будував роками. Разом із працівниками, ризикуючи життям, він кинувся в задимлене приміщення, щоб урятувати свиней. Клуби диму, тріск полум’я, жар, що обпікає обличчя, але попри це «Люди-титани» виганяли і, навіть, виносили тваринок, поки вистачало сил і духу. Завдяки цій відвазі вдалося врятувати значну частину поголів’я.
Завдяки таким людям, як Сергій Степанович, села не спорожніли, а навпаки – зміцніли, ставши опорою для всієї країни, бо прийняли, дали прихисток і робочі місця переселенцям. Він не просто фермер чи підприємець – він господар своєї землі й патріот нашої України. Такі люди не шукають слави, вони просто роблять свою справу бездоганно. Але саме вони – ті, хто дає нам віру, що Україна вистоїть. Саме вони – наші незламні. І якщо ми досі маємо свою землю, свій хліб і свої села – то завдяки таким, як Сергій Степанович.
Отже, історія Сергія Степановича – це приклад, як праця, віра у свою справу та незламність духу, можуть стати зброєю проти будь-яких викликів. І поки на таких людях тримається українське село, ми знаємо: аграрний тил міцний, а отже, Перемога – за нами!
Евеліна ЛИХАЧ,
учасниця XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
Київ