Моє знайомство з миколаївським поетом-воїном Глібом Бабічем розпочалося вже після його загибелі. Книжку з віршами Гліба я прочитав на одному подиху та захотів дізнатися про мого земляка якомога більше, адже про себе він у книзі повідомив мало:
– Доброволець збройних сил України з 2014 року. У 2014-2019 роках брав участь в Антитерористичній операції та Операції об’єднаних сил. Війна з російсько-окупаційними військами. Шість ротацій. Локації: Дебальцеве, курган Гостра Могила, Золоте, Мар’їнка-Красногорівка, Широкине-Водяне, Попасна-Золоте, Кримське-Трьохізбенка. Роки війни – це найбільш щирі й чесні та осмислені роки мого життя. Чиста совість і повне розуміння сенсів. Я свідомо провів межу між своїм минулим і сьогоденням… Я зрозумів, що таке любити свою країну. Це саме так, як у людських стосунках. Ти любиш, якщо готовий заради цього жертвувати найголовнішим.
Поет, воїн, громадянин
У Гліба залишилися дочка, батьки, багато друзів, знайомих. З його батьком, відомим миколаївським письменником, журналістом, суднобудівником, краєзнавцем, членом НСЖУ Валерієм Васильовичем Бабічем наш гурток «Школа журналістики» знайомий дуже давно. Валерій Васильович подарував юнкорам багато своїх книжок, завжди погоджувався на інтерв’ю, підтримував, ділився статтями, присвяченими суднобудуванню, іноді розповідав про творчість сина та онуки. Сьогодні, коли пройшло лише півроку після загибелі сина, нам потрібно говорити з ним про Гліба. Були сумніви. Та Валерій Васильович, який народився у 1941 році, відповів на наші запитання чудовим оповіданням про сина.
Фото з архіву гуртка журналістики. Валерій Бабіч з юнкорами
З листа Валерія Бабіча:
– Як і всі діти, Гліб мав багато захоплень. Захоплювався радіотехнікою, збирав радіопідсилювачі, радіоприймачі. Радіопідсилювачі були потрібні для головної справи його юності – захоплення музикою. Школа, у якій він навчався та організував разом із однодумцями музичний ансамбль, купила музичні інструменти. Звичайно, потрібні були і хороші підсилювачі та мікрофони, і все це потрібно було грамотно з’єднати та змусити добре працювати. Гліб це вмів, і на ньому трималася вся ця техніка. Цим Гліб займався й останні тижні свого життя. З однодумцями збирали станції, які мали виявляти супротивника і передавати координати своїм військам. Гліб був головним технічним ідеологом. Було здійснено кілька виїздів на передову, на випробування. В один із таких виїздів він загинув.
Гліб Бабіч називав свій винахід Локі.
– Локі ніколи не спить. Ну, по-перше, він все ж таки «бог» хитрощів, підступності та нестандартних рішень. А, по-друге, він – комплекс оптоелектронної розвідки, у якого робота є цілодобово. Як і всі можливості для цього, – написав Гліб на своїй сторінці у фейсбуці за кілька днів до смерті.
У своєму дописі він просив допомогти прискорити створення Локі. Донька Дар’я наступного дня після загибелі батька попросила тих, хто хотів їй допомогти, задонатити на Локі, останній проєкт Гліба Бабіча.
Локі – останній проєкт Гліба Бабіча
Коли Гліб Бабіч встигав займатися творчістю та музикою? Чим була для нього творчість.
– Гліб почав писати вірші дуже рано. Приблизно в дев’ять років. Моя мати, миколаївська журналістка, всі поетичні твори збирала. Потім, коли ми побачили, що є вірші цікаві за змістом та сюжетом, почали пропонувати друкувати їх у газетах. Те, що Гліб писав і публікувалося, я акуратно вирізав і вклеював у зошит. Потім, коли Гліб став уже відомим поетом серед музикантів і на його вірші були написані десятки пісень, я знайшов цей зошит і відіслав йому до Києва. Думав, що на рівні, якого він досяг, цей дитячо-юнацький зошит йому вже ні до чого. Але виявилося, що це не так. Він дуже дякував мені за цей зошит. Не знаю, де тепер він. Не знаю, що лишилося після його загибелі, – ділиться Валерій Бабіч.
Перечитую поезію Гліба. Здається, він відчував, що рано піде з життя.
Вибач, доню, я думав – робив, що міг:
Всі ці милі іграшки, мандри і колисковий блюз.
Я пам’ятаю, що мав зробити тобі оберіг,
Але не встиг, бо поплутав мінус і плюс.
Я думав, що встигну, відкрию все… А дарма!
Все, що відклав на потім, – дуже зростає в ціні.
А ти взяла – і вивчила всі ці уроки сама,
Поки мене мотало війною десь по війні.
До війни Гліб займався бізнесом у сфері суднобудування та музикою, створив у Миколаєві найсучаснішу студію звукозапису. Пісні на його вірші зараз виконує група «Kozak System». Спочатку Майдан, а потім війна на Донбасі все змінила. Місце служби до 2019 року – 10-та гірсько-штурмова бригада. Був на посаді командира взводу.
Що найбільше цінував Гліб у житті?
Валерій Бабіч пише:
– Вірші та музику. Якби він не загинув, то, напевно, почав би писати і вірші, і музику, поєднуючи їх докупи. Такі твори він уже мав. Гліб деякий час відвідував музичну школу за класом фортепіано. Зрештою, він нічого не закінчив і не отримав офіційної музичної освіти. Але все це дало результат і, звичайно, він був музично підготовленою людиною. Потім все це зіграло свою роль, коли він почав співпрацювати з професійними композиторами, і вони писали пісні на його вірші. Говорили, що з ним працювати легко, бо він як поет та музикант розуміє, як краще підібрати текст до музичного твору. Писав легко не лише вірші. Я дивувався, як він міг на своїй сторінці у фейсбуці щодня виставляти нову аналітичну статтю з глибоким аналізом того, що відбувається. У такі моменти я думав про те, що мені з моїм великим досвідом творчої роботи потрібно три-чотири дні, щоб написати таку статтю, а може й тиждень. А він писав іноді й по дві статті на день. Таке може робити лише людина, яка володіє великим талантом.
Також Гліб Бабіч очолював волонтерську ініціативу «Res_Publika. Брати по зброї» та був активістом громадської організації «Справа громад», займався політичною діяльністю.
Коли вже палає від краю до краю,
То кожний тягар по собі вибирає,
І правда єдина скрізь все проступає,
Неначе кров з-під бинтів.
Вони вимагають покори чи смерті,
А ми не лягаємо, ми – такі вперті!
І ворог за горло тебе не тримає,
Бо ти того не захотів.
Це рядки з вірша Гліба Бабіча «Сила і зброя». Він обрав свій тягар, захищаючи Батьківщину. 2 березня 2023 року йому виповнилося б 54 роки. Вічна пам’ять!
Дмитро СИРОТІН,
вихованець «Зразкового художнього колективу» гуртка «Школа журналістики» обласного Будинку художньої творчості Миколаївської обласної ради