Так склалося, що Україна сьогодні в огні – від зброї. Ми живемо у воєнний час. І це не старе кіно про Другу світову війну, це наші реалії. Але, чи це сталося сьогодні? Ні, така ж історія була понад сто років тому, коли росіяни таким же загарбницьким шляхом приєднали Українську народну республіку.
Так було і 1169 року, коли Андрій Боголюбський зібрав велике військо, до якого увійшли муромські, смоленські, полоцькі, чернігівські та дорогобузькі князі і вирушив походом на Київ. «Ціла хмара князів Руси посунула нищити Київ на славу його північного суперника», — саме так описав цю подію Михайло Грушевський.
І прикладів таких ми можемо знайти ще дуже багато. Розраховуючи, що у 2022 році росіяни не нападуть на Україну, ми тільки підтвердили те, що історію не засвоїли.
Однією із ключових тез ворога є «денацифікація» та доведення того, що України не існує як окремої держави. Хоча, я, наприклад, народилася в Україні, у мальовничому місті Біла Церква, що розкинулося на берегах річки Рось. Моє місто – старовинна фортеця, заснована 1032 як оборонний об’єкт проти кочових племен (половців, печенігів, тощо). Назва міста спершу була Юр’їв – на честь засновника Ярослава Мудрого. І це при тому, що перші згадки про московію з’являються лише у 12 столітті… То ж питання «що було раніше московія чи Русь Україна» зовсім не риторичне та ще й має очевидну відповідь.
То навіщо ж вивчати нам історію? Відповідь на це запитання очевидна – маємо знати свою історію, бо вона нас ідентифікує як націю, як народ.
Усі ми з різних куточків Землі. Кожен з нас має свої традиції, культуру, історію. Яскравим прикладом відповіді на запитання «Чи варто вивчати історію?» є праця англійського історика Арнольда Джозефа Тойнбі „Дослідження історії”, в якій він довів, що історія не розвивається, а повторюється, тим самим написав про майбутнє нинішніх цивілізацій.
«Історія дуже важлива. Без неї ми не можемо жити, потребуємо її для розуміння того, ким ми є. Я не зрозумію, хто я такий, без того, щоби глянути на історію своєї родини та відверто про неї говорити”.
Мартін Поллак
І справді, Мартін Поллак має рацію. Кожен зрозуміє його слова по-різному, проте він також дає нам схожу відповідь – історія важлива аби пізнати самого себе.
«Без минулого, немає майбутнього».
Народна мудрість
Дійсно людина мов дерево, вона не буде триматися, розквітати, жити без коріння.
Абсолютно різні думки, країни, люди. Проте, усі вони доводять нам одне – минуле керує майбутнім. Історія – це не просто події, що відбулися, а зараз ми маємо їх вивчати, це своєрідне відображення майбутнього.
Єлена ВДОВИЧЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”