У сучасному світі проблема збайдужіння частенько зустрічається. Люди все частіше не звертають увагу на чужі проблеми та страждання, або ж їм стає байдуже навіть на себе. Вони не хочуть нікому допомагати, майже не беруть на себе ініціативу чи відповідальність. Тож пропоную розібратися, чому так відбувається, які можуть бути наслідки, чи може в цьому є і плюси?
Байдужість – це нейтральне, але по суті негативне почуття, коли людина не звертає уваги на те, що відбувається навколо загалом, або ж лише на певні речі. У кожного вона викликає різні асоціації. Наприклад, ми чуємо фрази: «Я байдужий до солодкого», «Я байдуже ставлюся до якогось жанру музики» – це, начебто, цілком нормально, адже байдужість у звичках і уподобаннях не так страшно. Але є люди, які відчувають байдужість до всього: до місця, в якому перебувають; до людей; до почуттів; до природи. Не потрібно забувати, що ми не народжуємося такими. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу, спроба захиститись від жорстокого сьогодення, виховання сім’ї, час і середовище, в якому ми зростаємо – усе це причини поширення байдужості. Багато чого починається зі звичайного егоїзму. Власне “я” стає понад усе. Напевно, ви чули колись таке: «Раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. А тепер – покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби». Можу сказати так – час змінюється, з ним змінюється все, особливо пріоритети та бачення світу. Але егоїсти, байдужі люди були і будуть завжди, так само, як доброзичливі та щедрі. Це як добро і зло, усе взаємопов’язано. Часто трапляються ситуації, коли інші потребують нашої допомоги. Своєчасно викликана пожежна служба, швидка медична допомога тощо – рятують людські життя. Слід проявляти чуйність, поводитися з іншими людьми так, як нам хотілося б, щоб ставилися до нас вони, тому що все повертається бумерангом.
Для прикладу можна привести Мартина з казки «Чарівна каблучка». Він за останні гроші купив і тим самим врятував від знущань собаку, кішку і змію. За свою небайдужість Мартин отримав вірність кішки з собакою, а змія подарувала каблучку, яка виконує бажання. Звичайно в цій історії все добре склалося, але в реальному житті не завжди таке зустрінеш. Усіх не врятуєш. Тому допомагайте щиро, не нехтуючи своїм становищем. Ще пригадується Чіпка з повісті братів Рудченків «Хіба ревуть воли, як ясла повні», але тут інакша ситуація. Чіпку зламали та обізлили жорна соціуму. Спочатку байдужість матері, котрій було не до дитини, адже і їй дісталося від односельців: чоловік-двожон обдурив і знеславив, люди зневажили, злидні обсіли. А Чіпка за цих умов теж ставав дедалі більш жорстоким, ображеним на інших за власну біду. Не в змозі протистояти викликам суспільства, він стає на небезпечну стежку – зв’язується з сумнівним товариством, починає пиячити, за свої біди карати невинних, та доходить до вбивств. Так байдужість вбиває душу і з часом людина перетворюється на черству та бездушну особистість, втрачається смак життя і можливість співчувати. Їй не доступні яскраві моменти життя.
Підсумовуючи, можна сказати, що реалії довкілля люди проживають не вникаючи, а тому не помічають проблем, несправедливості, потреб інших, усього того, що нас оточує. Для багатьох байдужість стала певною позицією життя, згідно якої не потрібно ні за що переживати та уникати негативних емоцій, адже так простіше. Щоб запобігти розростанню цієї проблеми, кожен із нас повинен її не тільки усвідомити, а й намагатися працювати над її вирішенням, починаючи з себе.
Вероніка БОНДАР,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”