Моє село. Колись тут існував колгосп, на території якого займалися господарством. Працювали на тракторах, оброблюючи на полях зернові культури. У колгоспі існували рільничі та овочева бригади, у яких працювали як жінки, так і чоловіки.
У вільний час люди відпочивали спортивно. Це були молодіжні гуртки з волейболу та футболу. Наші спортсмени займали призові місця, не тільки по району, а й по області. Інші місцеві жителі брали участь у духовому оркестрі. А також існував ансамбль «Червона калина», якій є і зараз. За свої досягнення він був відзначений званням народного аматорського. Їхніми високими досягненнями пишається все село.
Та час забрав своє… Незадовго до дня, коли я народилася на світ, а саме 2008 ріку, коли наші люди почули жахливу звістку: наше славне дослідне господарство збанкрутували та закрили. Людей звільнили, лишаючи їх без роботи, ну а ферму потроху стали розбирати по цеглинці. Зараз на тих місцях, де розвивалось тваринництво, лишились деякі будматеріали, і пустир, та й то поросло травою, й на ті місця вже не можна ані проїхати, ані пройти. А у більшості людей, не тільки старшого віку, а й у наших батьків, на очах навертаються сльози, коли вони дивляться на ті руїни.
Крім ферми зараз у центрі села стоїть двоповерховий дитячий садочок, куди ще ходила моя мама. На жаль, зараз він без вікон, а ще з нього валиться цегла. Недалеко біля річки стоїть і лазня. Я можу похвалитися, що вона дуже велика за площею, та й вона така як і садочок. І ще, сільські магазини. Зараз вони без роботи, але колись вони мали зовсім інший вигляд, А зараз мої очі бачать лише порожні будівлі.
Я не хочу сказати, що у моєму рідному селі все так погано, зовсім ні. У нас є пам’ятка архітектури Покровська церква, якій вже більше ніж сто десять років. Для дітей організовані спортивні майданчики, і є гарно укомплектовані школа, і садочок. Сучасна бібліотека, пошта, і будинок культури, якому також більше п’ятдесяти років. А ще головне-сучасний ТОВ «ГЛУХІВ-АГРОІНВЕСТ». Наше село славиться ще тим, що у нас засаджені поля різними культурами.
Також у нас є річка, береги якої сполучають міст, пляж куди влітку приходять відпочивати не тільки односельці, а й приїжджають люди навіть з міста. І парк, де можна відпочивати.
Якщо ж у моєму селі мені тепер все подобається, то навіщо ж мені щось міняти?
Візьмемо дамбу. Вона потребує ремонту, також я б хотіла бачити місця для купання по всій лінії озера, а не одне. А ще, я б хотіла щоб оновився розвиток тваринництва. Для цього можна залучити наших інвесторів.
Цим ми б змогли людям дати роботу, далі заселяться наші порожні домівки, і молодь буде залишатися тут, а не виїжджати до міста, підніметься і народжуваність. І село буде оживати.
Поліна КУЛЄШ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”