В Україні проблеми з українською мовою існують ще з давніх віків. Для мене та інших свідомих громадян це повинно бути дивно, бо українська – це єдина державна мова, яка була проголошена вже давно. Тому на запитання “Чи потрібно бути мовно стійким ?” я відповім однозначно – так. Наприклад, у Франції нікому не спаде на думку звинувачувати її керівництво у примусовому офранцуженні так само і у Німеччині та інших країнах. Адже у публічному просторі необхідно спілкуватися державною мовою. І це не повинно бути для когось дивно, але чомусь деякі російськомовні українці так не вважають. У них лише одна відмазка “какая разніца”, але різниця дійсно є і вона дуже велика.
Сама історія становлення нашої мови та культури – це історія утисків та заборон. Емський указ, який передбачав суворі покарання для українських діячів-патріотів. Валуєвський циркуляр, у якому наказувалося призупинити видання книг, написаних українською мовою. Радянський союз, що поставив під загрозу розвиток всього українського. І навіть зараз, у теперішній час, росія напала на Україну і хоче вкотре знищити все наше, в тому числі і наших людей. Тому мене дуже дивують громадяни, які досі не розуміють важливості мовної стійкості, таких людей я вважаю русифікованими. Мені сумно, що тільки війна змогла оговтати певну частину російськомовних українців перейти на державну мову, але цього все одно мало, у нас недостатньо українізації. Не можна забувати всі ці жертви та людей, які боролися за нашу культуру. Скільки життів покладено на те, щоб українське слово вільно звучало у всіх містах нашої держави. Не дивлячись на те, Львів це, чи Київ, Тернопіль чи Одеса. Але все-таки я помітила, що тепер почали більше популяризувати українське і це мене дуже тішить.
Я чекаю того дня, коли нарешті можна буде сказати: мовна проблема в Україні вирішена остаточно. Тому будьмо мовно стабільними і цей день настане скоріше. І не забуваймо, мова – це кордон.
Ірина АНОХІНА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”