Війна триває з 2014 року, але на той час я була ще зовсім маленькою і не повністю розуміла значення цього страшного слова. Я думала, що це щось дуже схоже на наші дитячі ігри,де ми гралися іграшковими автоматами. 24 лютого 2022 року, коли на території України почалася повномасштабна війна, моя думка дуже змінилася. Вранці мене розбудила мама зі словами ,,Почалася війна”. Я подумала, що це жарт, і лягла далі спати. Прокинувшись, одразу зайшла в телеграм почитати новини і зрозуміла, що це зовсім не жарт, і не сон. Мама збирала тривожну валізу, а я стояла із думками: ,,Невже це не сон”. Війна. Просто слово. П’ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов. Війна – це самознищення, це безглуздя, це знецінення людського життя. Після себе вона залишає дітей сиротами, жінок вдовами, чиїхось чоловіків, синів інвалідами, людські мрії нездійсненними, психіку порушеною, вона залишає зруйновані міста, села, порушену екологію та біль: фізичний та моральний.
Мені пощастило, що я не бачила всіх цих жахіть війни, а лише читаю та чую розповіді людей, які пережили це пекло, але продовжують жити.
Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. У нас дуже чудові слова в гімні ,, Душу й тіло ми положим за нашу свободу ”. Це досить сильні слова, які розуміє кожен українець. Ці слова відповідають діяльності – ми українці жили і будемо жити у вільній, незалежній державі, щоб в нас не було жодного ,, руського міра ”.
Я надіюсь, що ця війна чимшвидше закінчиться.
Діана ШПАК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”