Коли вранці 24 лютого російські ракети полетіли на наші мирні міста, наше життя розділилося на “до” та “після”.
Я прокинулась вранці від шумного звуку і відразу побігла на вулицю подивитись, що це летить, але нічого не побачила. Спочатку дуже злякалася тому що я не знала, що це може бути, але все одно почала збиратись в школу. Коли я вже зібралась в школу, нам написала вчителька, що почалась війна і що будемо займатися дистанційно. Звістка про війну нас дуже налякала, а ще ми були дуже засмучені, тому що дистанційно дуже важко вчитись, багато чого не розумієш і тому зникає бажання вчитись. Все ж таки в нас не було вибору і ми вчились до червня, а потім були канікули. Дуже тяжко було як і нам, так і вчителям, багато тем не розуміли і вчителі пояснювали по багато разів. Але канікули дали змогу відпочити і трішки забути, що таке взагалі уроки. На жаль, війна все зіпсувала і забрала багато можливостей. Якщо не війна, то багато хто поїхав би на море зі своєю сім’єю та і не тільки на море, а куди завгодно. Завдяки війні я зрозуміла , що треба насолоджуватись кожною миттю, а головне – цінити те, що у тебе є. Зараз дуже важко, особливо через проблеми зі зв’язком, це страшна невідомість, бо не знаємо, чого очікувати…
Навіть незважаючи на ситуацію в країні, ми не здалися і продовжили працювати. Посадили город і все почало на ньому проростати. Потім збирали і закривали салати, огірочки та багато чого на зло нашим ворогам. Ми всі віримо в наші Збройні Сили та в перемогу, Слава Україні!
Дар’я УСЕНКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”