Часом доводиться чути думки, що пересічні громадяни ніяк не впливають на життя держави, що всі ми – лише «маленькі гвинтики» у великій системі. З цих причин, як дехто вважає, можна не відповідати за свої слова, не працювати над собою, не дотримуватися законів чи не ходити на вибори – адже все одно нічого не зміниться, тому що вирішується все на вищому, недосяжному для простих людей рівні. Проте, чи так все є насправді?
Для відповіді на це питання варто всього-на-всього поглянути на інші країни, які ми беремо за приклад для наслідування. Однією з них є Швейцарія – країна, що займає верхні позиції у рейтингах таких міжнародних показників, як економічна конкурентоспроможність та людський розвиток. Швейцарія славиться своїм економічним добробутом, високим рівнем щастя населення, стабільністю політичної ситуації (наприклад, остання війна за участі швейцарської армії відбулася аж 175 років тому). Також ця альпійська країна відома своєю прямою демократією – якщо будь-який громадянин, партія чи організація вважатимуть за необхідне переглянути певні положення якогось закону, вони можуть послуговуватися правом на народні ініціативи і референдуми.
Ще одним прикладом впливу громадян на політичне життя країни є Сполучені Штати Америки. Через особливості їхньої виборчої системи кожен голос на виборах може бути вирішальним. Так, наприклад, на президентських виборах 2000 року Джорджа Буша-молодшого зробили переможцем лише 537 голосів виборців Флориди. За час його президентства США провели воєнні операції в Афганістані та Іраку, проти яких виступав конкурент Буша на виборах, Альберт Гор.
Проте, можете зауважити ви, це приклади демократичних країн. А чи можуть люди впливати на політичне життя країн з диктатурою? Так. Звичайні люди можуть, наприклад, самі встановити її. Адже жоден диктатор ще не з’являвся на своїй посаді сам по собі – непоодинокі випадки, коли диктаторів приводили до влади прості громадяни, голосуючи за них на виборах, беззаперечно виконуючи їхні свавільні накази, мовчки спостерігаючи за всіма тими злочинами проти людства, які відбувалися у них на очах.
З позитивного: звичайні люди можуть не тільки сприяти встановленню диктатури, але й покласти їй кінець. Комуністичні режими в країнах Східної Європи впали під натиском саме простих людей, і саме прості небайдужі громадяни України скинули режим Януковича у 2014 році.
Отже, так, кожен з нас – «маленький гвинтик» у великому механізмі під назвою «країна». Але кожен виконує певну роль, від кожного залежить доля нашої країни. І для того, щоб у роботі механізму в цілому не стався збій, ми всі, кожен з нас, маємо брати на себе відповідальність за свої слова та вчинки, брати активну участь у громадсько-політичних процесах держави, змінювати країну зі свого міста чи громади. Настав час усвідомити: країна починається з тебе!
Іван КОВБАСЕНКО,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”