Марія Вілінська – донька російського імперського офіцера, яка стала “шевченківською донею”. Авторка, завдяки якій французькі діти мають змогу дізнатися, хто такі козаки. Але чому замість престижнішої кар’єри російської письменниці чи одруження із заможним сусідом жінка обрала Україну та життя в злиднях?
Марія Маркович (Вілінська) народилася в грудні 1833р. поблизу м.Орла ( Російська імперія). Сім’я була дворянська, проте збідніла. Своє дитинство дівчина провела в сімейному маєтку і зростала повністю в російськомовному оточенні. В підлітковому віці Марія переїхала до своєї тітки в Харків, і навчалась там у приватному пансіоні. Живучи в українськомовному середовищі, дівчина почала цікавитись нашою культурою та фольклором. Пізніше вона познайомилась з Опанасом Марковичем, якого заслали до Орла через участь в Києво-Мефодієвському братстві. В 16 років перед нею постав вибір: вийти заміж за заможного сусіда – передову та прогресивну людину того часу, чи за українського фольклориста та етнографа. Марія запевнила батьків, що лише з Опанасом буде щасливою, і пара заручилась.
Живучи в Україні, жінка почала вивчати українську та писати. Її “Народні оповідання” потрапляють до Пантелеймона Куліша, і той, вражений майстерністю, відправляє збірку Тарасу Шевченку. Тоді вона і стала “його донею”. Але чи всі були в захваті від того, що росіянка пише українською й заробляє собі цим визнання, в той час, як Російська імперія переслідує українців? Звичайно, що ні. Ще за життя Марії тривали дискусії щодо авторства українських творів Марка Вовчка.
Згодом Марія з чоловіком та сином їдуть за кордон, де жінка знайомиться з відомими російськими, чеськими авторами та діячами, а також із Жулем Верном та французьким видавцем. Там виходять друком кілька її творів французькою. Одним є них є “Маруся” – дитяча повість про пригоди українки у часи Руїни та її намагання допомогти козакам визволити Україну з-під окупації. Згодом Опанас повертається додому сам, сподіваючись що дружина із сином теж повернуться за деякий час, проте більше вони ніколи не бачились. Якщо розглядати їх відносини детальніше, здається що їх кохання було не таким вже і великим. З листів Марії можна зрозуміти, що відмова від вигідного шлюбу була не через щиру любов до Марковича. Жінка просто не хотіла жити так, як її мати, як більшість дівчат. Вона не хотіла бути господинею англійського саду і просто виховувати дітей. Вілінська прагнула уникнути цієї долі, розкрити себе як особистість. Марія була бунтаркою, яка не шукала простих шляхів. Це й пояснює, чому вона почала писати українською тоді, коли її намагалися заборонити й знищити.
Історія Марії Вілінської є унікальною тим, що будучи росіянкою за походженням, вона вирішила стати українкою за бажанням. Злидні змусили її писати російською, проте ніхто не оцінював її твори так високо, як українці.
Вікторія МАРИНЯК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”