Війна. Це слово, яке змушує людську кров закипати. Кожен сприймає її по-різному. Хтось вбачає небезпеку під кожним кущем, дехто просто застигає, як статуя, у незнанні, що робити далі, а є і такі, що вважають за краще не зважати на події і жити так само, як раніше. Й у цьому нема нічого дивного. Кожен діє по-своєму, однак найважливіша мета в усіх однакова: захистити себе і своїх дітей.
Але війна вносить свої корективи і її наслідки схожі між собою і відрізняються один від одного водночас. Зруйновані будинки, знищені заводи, пошкоджена інфраструктура… І найважливіше: десятки, сотні і тисячі загиблих та поранених. Хіба все те того варте?! Хіба можуть бути землі навіть із найбільшими покладами корисних копалин і дорогоцінних каменів бути ціннішими за людське життя?! За сотні, тисячі скалічених душ?! За гарячі сльози матерів, жінок і дітей, які оплакують своїх мертвих, тепер уже небесних, героїв?! Невже вони не мають ніякої ні цінності, ні значення?! Невже всім байдуже до чужого горя, яке зараз є спільним для кожного?!
Проте, що би ми не думали, Бог має свої плани на кожного із нас і на наші майбутні події. Як би ми того не хотіли, як би не пручалися, наше майбутнє вже давно вирішили за нас.
Все було як завжди. Ввечері я робила уроки, а потім дивилася телевізор. З усмішкою на обличчі і радісним передчуттям завтрашнього дня я заснула. А зранку все змінилося… Здається, що в один момент усе зупинилося. Вже життя ніколи не буде таким, як учора. Всі постійно читають найсвіжіші новини з передової. Дехто думає, що війна відбувається саме там, де тривають запеклі бої. Однак я маю іншу точку зору. На мою думку, кожен громадянин-патріот страждає від трьох воєн.
Перша і, мабуть, найочевидніша і справді триває на передовій. Ми бачимо її наслідки, постійно чуємо і спостерігаємо за останніми даними.
Другою є інформаційна війна. Затуманення людського розуму фальшивою інформацією може мати сильніший вплив на людину, ніж зброя чи погрози. Натан Ротшильд казав: “Хто володіє інформацією, той володіє світом”. І воно справді так. Жити у незнанні правди гірше за смерть.
А от третю війну не так просто виявити. Вона відбувається непомітно для інших, про неї ніхто ніде не напише і не почує. Ця війна триває у твоїй голові. Кожна особистість сприймає її по-різному. Часто-густо навіть сама людина може не знати про неї чи не вважати її важливою. Але так чи інакше вона присутня. І її виграти найважче. Ця війна сильніше шкодить людині, ніж поранення. Навіть після закінчення бойових дій на кордонах нашої держави, психологічна травма залишиться з нами ще надовго. І, якщо зруйновані будівлі можна заново відбудувати, щоб більше ніщо своїм виглядом не вказувало на трагічне минуле, то шрам у душі залишиться назавжди. Жодні ліки його не полікують.
Це гіркий досвід, здобутий занадто високою ціною, проте він був нам потрібний. Зараз дехто готовий накинутися на мене, але я поясню, чому так кажу. Завдяки цим подіям ми нарешті навчилися цінувати на перший погляд неважливі моменти нашого життя. Ходити до школи, гуляти з друзями, займатися тим, що любиш, а не здригатися від кожного звуку сирени… Це все те, що ми робили кожного дня, однак лише зараз зрозуміли, наскільки це є цінним. Один мудрець казав: “Справжній дар 一 це саме життя”. Одне речення, п’ять слів, але скільки сенсу у них закладено! Я хочу, щоб кожен, хто просто зараз тримає свій телефон в руках і читає це, на хвилинку відволікся і задумався над цими словами.
Марія БАДЮКЕВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”