Ненавиджу вас усіх. Три простих слова, якими я можу описати своє ставлення до оточуючих мене людей. Я вірю, що в цьому світі є невелика група людей, які мені справді сподобаються. Але, на жаль, людей, які були б близькі до мого ідеалу, я ще не знайшов.
Я ненавиджу людей, які підлизуються до інших, я ненавиджу людей, які дістають тебе своїми історіями, коли вони не цікаві для тебе, я ненавиджу людей, які розкидаються словами, а потім в останній момент все обламують, я ненавиджу людей, які не вміють проживати життя на повну і не вміють веселитись, я ненавиджу людей, які постійно переповнюються думками дорослих, вважаючи, що тільки ці погляди правильні, нехтуючи своїми думками. І до цих «апостолів» це теж відноситься, вони у своєму дитинстві так само наситились думками старших – така собі примітивна реінкарнація. Вічний двигун, забруднювання повітря «ідеальними» поглядами на життя. Я ненавиджу людей, які не можуть висловити свою думку і терплять все погане, я ненавиджу людей, які не бачать хороше в цьому світі і постійно ходять сумні, я ненавиджу занадто гордих людей, я ненавиджу тупих людей, я ненавиджу людей, які соромляться бути собою, я ненавиджу людей без внутрішнього світу. Якщо згадати певні моменти свого життя, я навіть можу сказати, що я ненавиджу себе, рівно так само, як і весь цей світ.
Люди за стільки років втратили душевність і відвертість. Всі стали ніби не живими. Тому, я так, можливо і грубо, але щиро можу говорити про людей. Мені дуже сумно, що я досі не знайшов людину, яка б мені справді сподобалась повністю своїми якостями і внутрішнім світом. Я думаю, якщо б я знайшов таку, це надало б мені мотивації ставати кращим. Перечитуючи цей твір, задумався, а можливо люді ніколи і не були щирими і «живими»… Можливо, це все мої утопічні здогадки? Напевно, так і є. Люди ніколи не були «живими» і навряд чи такими стануть.
Вам може здатись, що з такою позицією я зовсім ні з ким не спілкуюсь, і не маю друзів, але це зовсім не так. Все-таки, ми всі заручники однієї звички – нам самотньо без людини. У мене є багато друзів, які попадають під більшість якостей , які мені подобаються, але не під усі.
Отже, дуже тяжко залишатись щирим у нашому світі, а ще важче – знайти людей, які такими залишились. За своє життя я виніс для себе одне правило – не потрібно боятись бути собою. Це головне в становленні тебе як особистості. Залишайтесь собою та не бійтесь своєї думки!
Владислав ШВЕЦЬ,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”