«Історія – свідок минулого, світло істини, жива пам’ять». Це слова відомого на весь світ оратора, філософа та літератора Цицерона. Історія завжди буде, наступні покоління вивчатимуть минуле і намагатимуться не повторяти помилки пращурів. Та чи виходитиме це в них з їхніми переконаннями? Чи матимуть вони бажання це робити? Чи буде в них достатньо часу і підтримки у людей?
Багато істориків, філософів та інших осіб твердо переконані в тому, що історія циклічна. Безліч подій і справді є схожі, і ми маємо вчитися на помилках минулого і вміти передбачати їх і не допускати їх знову. На жаль, так вдається не завжди – наші сусіди напали вдруге від часу проголошення Акту незалежності України.
Під час вивчення Другої світової війни пригадую мої і очі моїх однокласників, коли нам розповідали про те, як люди боролися за свободу слова і рівність. Їх вбивали, катували, та вони не здавалися. Але заради чого вони страждали? Заради можливості бути собою, розмовляти рідною мовою, жити так, як хочуть вони. Після тих подій пройшло вже достатньо часу, щоб свідомість українців переключилася і вони знову почали боротися за себе. Та що це має спільне з історією? Бажання жити, радіти і бути щасливими у вільній та незалежній Україні, як і тепер. Бо ми – українці, і ніякі події та час не змінять нашого світогляду. Мабуть, у житті кожної особистості приходить період, коли вона не хоче «грати за правилами». Людина починає шукати нові варіанти розвитку подій, думає куди краще вкласти гроші і за кого їй проголосувати на виборах, щоб жити краще. Такий період самоусвідомлення, прагнення змін може настати і в житті цілого народу. Так сталося і з українцями. Нам набридло грати під чужу «дудку».
Все життя в України хотіли вкрасти історію: присвоїти наших, кровних київських князів собі, називали себе «братьямі украінскава народа», забрати набуту віками творчість наших діячів літератури і мистецтва. Всі хотіли винищити українців і стерти з історії світу, як націю. Та не так сталося, як гадалося.
Історія – це, як мінімум, наша гордість. Зараз, у такий доволі складний період існування нашої держави, ми знаємо хто ми є. Знаємо, чия кров тече в наших венах, просто треба погортати сторінки підручника з історії України і не наробити помилок минулого. Ми творимо історію. Тут і зараз. Все наше життя складається з того, щоб чогось досягти, і лише ми вирішуємо, у якому напрямку піде течія часу. Ось для чого потрібна історія, бо минуле пов`язане з теперішнім, яке в свою чергу пов’язане з майбутнім. Такий кругообіг був, є і буде завжди. А майбутнє приходить дуже швидко, і це все історія, де ми – лише люди, які або увійдуть як «сіра маса», або ж стануть визначними постатями.
Юстина ЖОЛИНСЬКА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”