Рецензія на книгу Джоджо Мойєс “До зустрічі з тобою” та одноіменний фільм.
Мені було 11, коли я подивилася цей фільм. Це була надзвичайна історія кохання Луїзи та Вільяма. Лу була звичайною 26-річною дівчиною, яка крім свого невеликого містечка не бачила нічого. Вона 6 років працювала в одній кав’ярні, допоки та не зачинилася. Сім’я дівчини була доволі великою — мама, тато, молодша сестра Тріна, її син Томас та дідусь. Вони всі жили в невеликому будинку та ледь зводили кінці з кінцями. У них була їжа та всі речі першої необхідності, але дозволити більшого вони не могли навіть у свято. Коли Лу втратила роботу, вона була у відчаї, тому що вони з татом були єдиними, хто працював в сім’ї. У батька на роботі вже всі перешіптувались, що скорочення не за горами та чоловік розумів, що буквально через тиждень-другий може втратити ті крихти заробітку, які має. Мати Луїзи в останні роки була домогосподаркою, тому що в минулому з дідусем стався нещасний випадок, який прикував його до інвалідного візку, і тому жінка залишалася з ним 24/7 (не можу сказати, що старий чоловік був цим задоволений, тому що часто просто мовчки дивився телевізор і не говорив ні з ким). Молодша сестра Луїзи, Катріна, завжди була краще старшої. В неї були вищі оцінки, вчителі її хвалили, батьки балували (друга дитина, і все інше…), вона мала гарний смак в одязі й її пасувало все, що вона одягала. Коли Лу відкривала для себе якісь нові цікаві факти, Тріна їх вже давно знала. Молодша сестра була завжди стриманою, контролювала емоції, виглядала елегантно. Вона перша з родини вступила в університет, однак не встигла закінчити останній курс, оскільки завагітніла Томасом (місцезнаходження батька, до речі, не відоме). Луїза ж була іншою — не мала високих академічних досягнень, хоч і не була дурною, часто робила якісь дивні речі, з яких потім сміялись рідні, мала чимало смішних історій, і головне — харизму. Ця дівчина була емоційною (зовсім не схожою на типову британку), мала чудернацький смак в одязі (її вигляд завжди виділяв жінку з натовпу, тому що вона справді комбінувала некомбіноване); вважала, що будь яку проблему можна вирішити чашкою чаю; обожнювала «бджолині» колготки в жовто-чорну смужку, які мала колись в дитинстві та любила більше за все в цьому житті.
Лу не рвалася підкоряти нові горизонти, їхати в подорож за межі свого містечка; не бачила нічого крім Замку — найважливішого туристичного місця в її окрузі; і о Боже (!), навіть не дивилася іноземних фільмів із субтитрами. Симпатична, нестримна, імпульсивна, щира, кумедна, романтична та вірна — ось як можна описати міс Кларк.
Спробувавши себе в усіх можливих сферах, Луїза розуміє, що все не те, й надзвичайно сильно сумує за своєю кав’ярнею. Вона знаходить на сайті нову вакансію зі значною заробітною платою й вирішує піти на співбесіду. Приємна жінка пропонує їй роботу доглядальниці за молодим чоловіком, який є квадроплегіком (у нього параліч всіх чотирьох кінцівок). Вільям в минулому був успішним бізнесменом, жив у розкішній квартирі в центрі Лондона та мав чарівну наречену. Чоловік любив активний спосіб життя — стрибав з канатом в прірву, плавав, катався на лижах, бігав і таке інше. У нього було щасливе життя та море можливостей. Все це перервалося в один дощовий ранок, коли він просто переходив дорогу та поспішав у зупинене таксі. В нього на великій швидкості влетів мотоцикліст, розділивши життя перехожого на «до» і «після». У минулому — заможна людина, з аристократичної родини; розумний бізнесмен та талановитий менеджер; вродливий чоловік та гарний спортсмен; у теперішньому — хлопець у розквіті сил, який прикутий до інвалідного крісла; чоловік, який не може сам їсти, пити, поворушити рукою чи ногою (тільки кінчиками пальців), писати; перевернутися на інший бік, коли спить чи читати книги. Він втратив бажання жити і всі можливості, які мав колись. Йому потрібні власний лікар, доглядальниця та інші люди, щоб просто існувати. Вільям, як ніхто інший бачить контраст між цим горезвісним «до» та «після». Хлопець не відчуває себе справжнім чоловіком вже 2 роки й це наносить величезний удар по його самооцінці та сприйнятті. Це настільки жахливо та важко, що він ставить умову своїй сім’ї — через 6 місяців (строк, який з істерикою виторгувала його мама), він поїде в швейцарську клініку, яка допомагає тяжко хворим людям без болю позбавитися життя, використовуючи отрути. Це рішення є спасінням для бідного Вільяма та жорстким пеклом для його рідних. Через це, шукаючи доглядальницю для сина, його мама передусім намагалася знайти людину, яка зможе повернути йому радість до життя та показати сенс його існування. Так Лу з’явилася в житті Віла.
Їхня непроста історія кохання зав’язується не відразу, ближче до кінця. Вони як сучасні Ромео та Джульєтта, які мають інші проблеми. Між молодими людьми стоїть не тільки класова різниця, а ще й прірва між смертю та життям. Вони проходять довгий шлях від незнайомців, які дратують один одного, і до палко закоханих хлопця і дівчини. Вільям та Луїза гармонійно доповнюють один одного: чоловіку передається настрій та життєрадісність дівчини, а вона біля коханого з неограненого алмазу стає справжнім діамантом. Лу відкривається з іншої сторони: вона насправді любить слухати класичну музикунаживо, дивитися ті самі фільми з субтитрами, перемовлятися з Вілом та подорожувати. Такі різні поодинці й такі гармонійні разом. Їхнє кохання настигло молодих людей неочікувано, стрімко руйнуючи всі принципи та плани. Тепер для дівчини постає найважливіше завдання в її життя — за ті місяці, які залишилися, змусити Вільяма прокинутися від дурного сну та залишитися з нею.
Їхня історія романтична, місцями кумедна, але все ще трагічна. Це книжка, яка не має хорошого кінця з рожевими поні та безхмарним майбутнім. Вона надзвичайно гарна, але її краса наскрізь пронизана болем та сумом. В кінці не станеться дива й чоловік раптом не встане з інвалідного крісла й не обійме свою кохану. Їхні 6 місяців будуть найяскравішими в житті обох, за однією відмінністю: щасливий (наскільки може в цьому випадку бути) кінець для Віла та початок життя нової Лу, яка з болем у серці, сльозами на очах та сумною посмішкою буде згадувати найкращі місяці, проведені разом. Їхня історія закінчиться трагічно, але через це вона є найбільш реальною. Вільям завершить життя в Швейцарії, тримаючи за руку Луїзу і дякуючи дівчині за те, що наділила сенсом його останні місяці життя. Після його смерті, дівчина отримає пару тих самих «бджолиних» колготок, про які так мріяла останні роки, та конверт із листом від коханого чоловіка, який прочитає в його улюбленому місті — Парижі.
Коли я дивилася фільм, я довго не могла зрозуміти, чому на екрані вже йдуть титри, а щасливого кінця я так і не побачила. Але це було 5 років тому. В свої 15 я тримаю в руках книгу, яку я не могла читати без сліз. Це була історія, яка в якомусь плані змінила мене, змусила помічати дрібниці, на які я не звертала увагу. Цінувати можливості, які я маю, та бачити радість просто в тому, що живу. Читаючи, я не раз відкладала книгу в ті моменти, коли ставало особливо боляче читати, слідкуючи за розвитком відносин між коханими, але знаючи сумний кінець. Перш за все, це була історія Луїзи Кларк, її шлях до пізнання справжньої себе. Думаю, авторка цього бестселеру хотіла показати, як важливо не загубити себе серед інших та можливість продовжувати жити, навіть коли частинка тебе помирає. Ця історія показує, наскільки важливо помічати та миритися з бажаннями іншого, якими б неправильними вони тобі не здавалися. Можливо, саме тут і спрацьовують слова «Якщо любиш, відпусти».
Історія міс Кларк — це трилогія, однак я не впевнена, що захочу читати інші дві книги. Можливо, мені не захочеться псувати особливий шарм першої історії, яка є початком усього. Якщо ви думаєте над тим, чи варто читати цю книгу, скажу, що так. Це реальна історія зі шлейфом чарівності та першого справжнього кохання. Це історія не на один вечір — ба більше, навіть після прочитання, ви будете згадувати її довгий час, знаходячи свій власний сенс. Я впевнена, що ця книга Джоджо Мойєс викличе у вас емоції, а як казав відомий невідомий «Шедевр — це той роман, який змушує нас відчувати».
Марина КРИВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”