У цей момент у моїх думках багато мрій та цілей, які дуже хочеться досягти. Думаю цей лист стане моєю мотивацією рухатись далі, щоб майбутня я колись із гордістю читала це.
Зараз мені чотирнадцять, я у восьмому класі і моєю невеликою ціллю є добре закінчити цей семестр. В мене є й масштабніші бажання, досягти яких буде набагато важче але, надіюсь, у мене все вийде. Друзі, навчання, соцмережі – цим зараз я живу. Вважаю, цей період буде хорошим, яскравим спогадом мого життя. Так цікаво, ким я стала, чи спілкуюсь я досі зі своїми друзями, які відносини з батьками? І ще, ще, ще багацько питань аж до наймаліших дрібниць, навіть не уявляю, як я поводилась, якби зараз могла побачитися з собою ж, але через років десять, чи ,може, й більше. Чогось мені здається, я була б в захваті, я бачу себе в майбутньому більш відкритою, сильною та сміливою. Навіть, якщо я не стала такою як зараз мрію, то я точно зробила все, що могла. Разом з цим листом я планую зробити “коробочку чи скриньку спогадів” – так звану капсулу часу з різними дрібничками, які зараз виглядають зовсім незначними: від чека та резинки для волосся до валентинки чи подарованої подружкою на прогулянці в жарт квітки. Там я напишу невеличку пам’ятку про цей лист, щоб точно не забути. Зараз я стараюсь побачити свої помилки і менш переживати за своє майбутнє саме в плані такої самокритики, бо зараз я й гадки не маю, ким стати та як, наприклад буду жити після навчання.
Але як точно не загубити такий лист? Швидше за все, якщо написати його на звичайному листку і покласти в конверт, то можна благополучно про нього й на все життя забути, але є варіант як точно згадати про таке послання в майбутньому: задати дату відправки і написати лист, відправивши його собі на пошту. Це можна зробити через декілька сайтів, в інтернеті їх знайти буде зовсім не важко. До речі моя класна керівничка, ще в п’ятому класі, попросила кожного учня в нашому класі написати собі лист в майбутнє. Вона сказала, що віддасть нам їх коли ми будемо закінчувати школу, і якщо чесно, то я взагалі не уявляю, що могла там написати, бо згадала про це пам’ятне послання в майбутнє тільки недавно. Але б’юсь об заклад, що в минулому написала туди все, що тільки бажала, а мрій у мене тоді було, хоч відбавляй. Мабуть, й ці бажання, що написані в п’ятому класі, і теперішні, викличуть приємну ностальгію.
Ольга МИЧКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”