А ви знаєте, що багато справді хороших спеціалістів і природжених лідерів так і не можуть заявити про себе і тонуть в третьокласній роботі, тремтяче очікуючи, коли шеф повідомить про його звільнення? Чому так трапляється? Або чому кажуть, що егоїстам живеться значно легше?
Ви певно чули щось на кшталт «Роби тільки те, що вважаєш потрібним», «Відмов їй/йому, так ти зробиш тільки краще», «Навіщо ти брався за чотири проекти, коли достатньо і двох?». Впевнена, що таке ваші вуха вловлювали такі повідомлення не раз, але чи прислухаємося ми до них? Зовсім недавно всі тільки і говорили про «тонке мистецтво байдужості *» (*слово замінене на культурний відповідник, прим. авт.) і як його у собі розвинути. Я до руху таких ідей не приєднувалася, вважаючи це егоїзмом і невиправданим бажанням реабілітувати себе і свою честь в очах оточуючих, на питання «Чому ти не взялася за цю роботу?». Доти, доки до моїх рук не потрапила книжка «Есенціалізм. Коротко і по суті» Г. Маккеона.
Хто такі есенціалісти? Есенціалізм – це вміння обирати між трьома проектами один найважливіший і найбільш вигідний. Зауважимо, не відмовлятися від роботи, а дійсно обирати те, що на даний момент є для вас пріоритетом. Ця дисципліна заощаджує зусилля. Есенціалісти, на відміну від Не-есенціалістів думають навіть більше і мають точно все розрахувати, щоб залишитися тільки у виграші. Вони не приймають рішення поспіхом, зважено роблять вибір і унаслідок – насолоджуються своєю роботою.
Це спершу важко. Справді. Боїшся відмовити і реакції людей на твою відмову. Коли ти не маєш у цьому досвід, мучить сумління, щось на кшталт: “Невже мені важко допомогти їй/йому? Не можна бути егоїсткою …. А якщо вони образяться?” і т.п.
Я була тією ученицею, яку завжди можна було відправити на якийсь конкурс чи дійство без тіні сумніву, бо ніколи не відмовляла і вважала, що це моя відповідальність. Але з часом мене почали заносити в список учасників таких заходів, які були в мене на останньому місці, роботи все більшало, я не могла встигати виконувати свої справи і займатися тим, що дійсно було важливим для мене.
Перша моя відмова від конкурсу з економіки була дуже важка і йшла досить «туго», але я розуміла: я витратила багато ресурсів на турнір з журналістики і конкурс з правознавства, дедлайни по моїх окремих видах діяльності горіли, а ще мені було б непогано нарешті взятися за продовження написання повісті, про яку я зовсім забула в метушні і в погоні за «всеумілої і продуктивної Тані». Друга моя відмова вже не була аж такою важкою, хоча коліна у мене тремтіли.
Зараз я тільки вчуся, але сподіваюся, що незабаром мені приймати такі рішення буде дедалі легше.
Але одразу виникає запитання: невже в сучасному світі немає місця альтруїзму? І чи правильно тоді те, чого нас стільки віків вчили: «допомагай усім і тобі ж це повернеться сторицею»? Певно, потрібно знаходити межу між тим, готовністю допомогти ближньому свому і своїми реальними можливостями. Потрібно зрозуміти одну істину: усе зробити не встигнеш. Шкода, але це дійсно так. Навіть якщо поєднуватимеш ранкову зарядку з подкастами про добу Руїни, чи під час смаження млинців вивчатимеш англійські слова. Я намагалася це усе робити і можу сказати: це не працює! Роботи завжди буде більше, ніж ви можете осилити, а намагаючись виконати все, ви робитимете її не якісно. Чи ви очікуєте таких результатів?
І навіть мої записи, що я робила впродовж дня, записуючи все по годинам, щоб не витратити ані хвилинки свого дорогоцінного часу, працювали доти, доки я не відчула вигорання – робота мене більше не радувала, мозок кипів, а я тремтячою рукою виводила олівцем, що встигла лише 67% з усього заплановано на тиждень. Олівцем, бо соромилася б потім розкрити мій планер перед іншими. Соромилася, бо відчувала радість тільки тоді, коли внизу сторінки красувався напис 80%. Визнаю: манію продуктивності я так і не подолала, але все ж, почала надавати перевагу тим заняттям, які наразі є важливішими.
Чому варто відмовитися від репутації «радника» або «старого доброго (ваше ім’я), який завжди прийде на поміч варто тільки гукнути»? Тому що залишаючись такими, ми стаємо схожими на купку металічної стружки, яка безладно лежить на поверхні стола, покриваючи усю її поверхню. Якби у нас був магніт – найрезультативніше завдання, вона скупчилася б навколо нього.
Есенціалізм – це право на вибір, коли ж Не-есенціалісти втрачають його.
Тож якщо ви вже зарядилися бажанням спробувати, що таке есенціалізм, ось вам перелік мох порад:
- Запитуйте себе щоразу, коли випадає нагода: «У чому я хочу досягти успіху? На який компроміс я готовий піти?»
- Не застосовуйте правило: «Менше спиш – більше встигнеш. Сон – розкіш для лінивців». Ні,Таню, встигнеш навіть менше.
- Ви не мусите займатися тим, що роблять усі ваші знайомі. Якщо це не те, якого ви шукаєте, продовжуйте пошуки.
- Тільки чіткі критерії відбору у прийнятті рішень.
- Планувати – добре, але ще краще планувати з розумом. Оберіть лише шість цілей на день → запишіть в порядок від найголовнішого до другорядного → виконуйте тільки за цією стратегією.
- Відмовити людині – це не зрада. Знайомий, звісно, здивується, може навіть образитися. Але через деякий час образу замінить повага, якщо ви ввічливо дасте зрозуміти: ваш час дуже цінний.
Тетяна МАРКОПОЛЬСЬКА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”