Навчання в коледжі та життя в гуртожитку
Недільний день. Мама складає їжу в контейнери, наклеює стікери ,,703’’(номер моєї кімнати), кладе усе в сумку. Я в той час вирішую важливе питання, яку кофту візьму в гуртожиток. Поскладавши всі речі, в пам’яті пробігаюся по списку чи раптом чого не забула. Ідемо з мамою на зупинку. В руках один пакет з їжею, другий зі зошитами, а на плечах рюкзак з одягом. Сідаю в маршрутку, яке щастя, що вона везе студентів під самий гуртожиток, а то потрібно було би йти з цим багажем 2,5 км. Тепер починається самостійне життя.
Мені 15, я живу в гуртожитку, роблю те, що хочу. Але насправді мені – 15, я живу в гуртожитку, САМА повинна думати про себе, що приготувати їсти, що одягнути. Закінчився час, коли за тебе все робила мама, тепер ти відповідальна за себе.
Моє студентське життя тривало 22 дні. Ні, мене не вигнали з коледжу та гуртожитку, просто нас перевели на дистанційне навчання. І скажу чесно, це були 22 найщасливіші дні мого життя. Чому? А це я вам зараз розповім.
Із настанням студентського життя я стала більш відповідальною. Тільки уявіть, що тепер я сама готую суп – найсмачніший суп мого життя, адже його приготувала я. До їжі я дуже вибаглива, адже не їм каш, більшості овочів, піци, вівсянки і, навіть, мівіни. Але, поживши в гуртожитку тиждень, я зрозуміла, що треба їсти все. Я – людина, яка не терпить гороху, їла доволі смачний гороховий суп( чи то я просто голодна була). Щоб не йти спеціально для себе щось готувати, я вперше в житті скуштувала мівіну. Ну і ще чотири рази на день котлети (деколи і не підігріті). Але я зробила висновок, що, якщо надалі буду так ставитися до свого харчування, то можу захворіти. Тому вирішила правильно харчуватися.
Підйом о 07:00. Готую сніданок або розігріваю їжу, яку привезла з собою. Поївши, ми поспішаємо на пари, які починаються о 08:30. З гуртожитку до коледжу йти 10-12 хвилин, тому потрібно правильно розподілити час. Пари здебільшого закінчуються в 13:30. Навчання в коледжі дуже цікаве, вчителі гарно подають матеріал. В перші дні навчання, пам’ятаю блукала по закладу, але потім вже звикла.
Після закінчення пар, іду в гуртожиток, по дорозі заходжу в ,,Рукавичку’’, щоб докупити щось на вечерю. Прийшла. Переодягаюся, готуємо обід. Сідаємо вчити пари.
Та жити в гуртожитку – це не тільки вчитися. Там ніколи не буває сумно. Часто буває, що включить хтось колонку з музикою. Деколи збираються студенти, співають пісні і грають на гітарі. Зразу відчувається особлива атмосфера гуртожитку, яка не зрівняється ні з чим.
В гуртожитку я жила недовго і всіх ще не запам’ятала. Але винайшла свій метод запам’ятовування сусідів. Наприклад, за чайником або піжамою. Так, адже в гуртожитку всі ходять у піжамах або у зручному домашньому одязі.
І все би було на далі так добре, якби 22 вересня не повідомили, що ми йдемо на дистанційне навчання. Збираю речі. Цього разу сумок вийшло більше, ніж зазвичай. Не має такого відчуття, що в неділю я приїду сюди знову.
Я рада, що в моєму житті було цих 22 незабутні дні. Вірю, що скоро я ввійду у звичайний темп студентського життя.
Оксана БИК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”