Мій досвід за чотирнадцять з хвостиком років показує, що це всьо дурниці і начорта воно здалось. Оті його клятви в вічному коханні, ти думала, що в нього око сіпається, а то виясняється, що він тобі підморгує. Позалицяється тиждень і вже ти бачиш картину, як на фізиці він пересів за одну парту до Маші, яка з ним на край світу піде, після слів, що йому там з раю телефонували і він її не видав.
Особисто в мене кавалери довго не затримуються, або я сама розповім, що я про нього думаю, або розкажуть мої захисники. Мені іноді навіть шкода їх стає. Одному дали знати, що мене не ображати, бо голову відірвуть, а він в той ж вечір і СМС писати мені перестав, навіть не здоровається бідний.
Любов-це коли тобі араби по відеодзвінку телефонують і розповідають яка ти гарна і він перепише на тебе всі Арабські Емірпти, а не його оті любовні записки і шоколадки за 15 гривень, бо мама більше не дала. Я звичайно розумію усі його старання, але я напевно стримаюсь від його романтики. Я досі в шокові, коли в історіях Instagram бачу дівчаток з 5 класу, які плачуть в захльоб із-за “нєразділімой” любві, а в той час я плачу, бо цибулька в очі заходе. Куди спішити, в свої то чотирнадцять, дивлюсь на сестру свою старшу і розумію, що воно мені даром не потрібно.
Ото марафеться раді нього, проводь з ним свій дорогоцінний час, гроб свої нєрви. Стримаюсь від такого щастя,
Цілий вечір малюй ті дебільні стрілки, щоб вони ще й однакові вийшли, а потом вийди на 15 хвилин до нього і зайди назад. Спочатку кар’єра, робота, реалізуватись у житті, щоб бути сильною і незалежною, а потім вже любов, весілля і т.д.
Софія ШТЕЛЬМАХ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”