Моїй кішці Маркізі 13 років. Здавалося б, чи може бути насичене та цікаве життя у домашньої кішки. У моєї саме таке.
Прихистили ми її ще кошенятком. Дідусь купив Маркізу на ринку, і оскільки моя сім’я мешкала в приватному будинку, проблем із притулком не виникало. Виросла вона здоровою і міцною. Коли у Маркізи народжувалися кошенята, ми віддавали їх у добрі руки.
Одну із кішечок, яку народила Маркіза, ми також залишили у себе. Маркіза була надзвичайно рада жити далі зі своєю маленькою дочкою. Назвали ми її Пухнашкою. Через деякий час, вони вже обидві народжували кошенят, і це було нереально важко. Одного літа із Маркізою трапилася халепа: спершу за щоку її вжалила оса, а згодом кішку вкусив тхір. На щастя, незабаром вона одужала.
Згодом із будинку нам довелося переселитися до квартири, кішок стерилізували. Хоча для них це було стресом, але, на щастя, все закінчилось непогано. Вони почали звикати до нового місця. Одного разу ми із татом вирішили винести Маркізу на вулицю, щоб подихала свіжим повітрям. Раптом десь загавкали собаки, кішка вирвалася із рук та втекла. Знайшли її лише згодом у сусідському дворі.
Зараз Маркіза та Пухнашка продовжують жити з нами у квартирі. У обох є все, що потрібно. Вони стали спокійнішими, полюбили людську ласку. Я дуже люблю своїх кішок.
Тетяна МАЛИШЕВА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”