Інколи наше життя схоже на американські гірки. Ми падаємо і піднімаємось. Та найчастіше не помічаємо деталей, які нас оточують. А саме вони можуть змінювати абсолютно все. Час проходить-моменти залишаються. Біль вгамовується і забувається.
Сценарію немає. Як би ми не старались, кожний етап нашого життя ми не зможемо розпланувати. От наприклад, люди пишуть на тему «Ким Ви себе бачите через 10 років?».
Чесно кажучи, не люблю відповідати на такі запитання. Багато хто відповідає:програмістом,бізнессменом,архітектором,будівельником (тому що саме зараз вчиться на нього).Та не варто забувати, що життя вносить свої корективи. І не завжди буде так, як це заплановано. Якщо дивитися правді в очі, то «щастя любить тишу».
Доля розставить все по своїх полицях. Хто знає, що буде з нами через 5-10 років? І єдине, що я можу сказати в цій ситуації, так це те, що потрібно виховувати свій характер, робити його щоразу сильнішим. Для чого це потрібно? А для того, що життя постійно готує для нас різні випробування. І ми повинні бути готові до буть чого, але не варто забувати, що після дощу буває веселка. Щоразу, коли ви підніматиметесь все вище й вище, проблем вставатиме все більше й більше.
«Одна справа-знати витоки Нілу і план лабіринту, а інша-розуміти суть щастя» ,- Г. Сковорода. Інколи, ми настільки заклопотані буденною рутиною, що забуваєм просто посміхатися. День за днем, хвилина за хвилиною-все проходить. Ніщо не вічне і ми не вічні. Та є дещо таке, що завжди буде в нашій голові це-моменти. Не знаю чому, та я завжди хотіла взяти машину посеред ночі, і кататися по нічному місту до самого ранку.
І по дорозі заїхати на заправку на ароматну каву і смачний хот-дог. Буває таке, що наші найбезглуздіші ідеї приводять нас до здійснення мрій.
Єдине, що я хочу так це бути щасливою. І не думати, що буде завтра та післязавтра.
Жити сьогоднішнім днем, а не минулим чи майбутнім…
Соломія ПЕТРИК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”