– Людина – легенда Катеринослава!
З ним пов’язані малоймовірні, на перший погляд, пригоди під час пошуків залишків козацької старовини. Його знало і щиро поважало чимало людей, дружбою з ним пишались. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами дослідника. Протягом довгого життя у Дмитра Івановича Яворницького існувало і немало недругів, заздрісників. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисливих інтересах. Але наприкінці ХІХ століття зійшла його зірка, коли він набув широкої відомості в Україні – на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорізької Січі трудові люди нарекли Дмитра Івановича “запорізьким батьком”.
На думку Рильського, “запорозький характерник” (так по-доброму він називав Яворницького) – це “одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів”.
Однією зі сторінок життя і творчості митця – є період, коли Дмитро Іванович у 1902 році був запрошений на посаду директора Катеринославського обласного музею ім. О.М. Поля, а вже 28 грудня 1902 р. Катеринославське наукове товариство обрало історика Яворницького членом Ради музею. На момент переїзду до Катеринослава дослідник переживав життєву й творчу кризу, хотів покинути науку й зайнятися лише літературною працею. Але нове призначення окрилило митця на нові звершення і згодом музей, який, завдяки вченому, перетворився на один з провідних музеїв України, справжню скарбницю пам’яток української історії та культури та найбільшим у світі сховищем запорозької старовини.
Запрошення Д. Яворницького на посаду директора музею ім. Олександра Поля сталося невипадково. Його добре знали на Катеринославщині як історика запорозького козацтва, археолога, збирача пам’яток старовини, та й власна колекція старожитностей Дмитра Івановича також була покладена у фундамент музейного зібрання. Значну кількість експонатів директор придбав за власні кошти. Серед них – козацький і селянський одяг, зброя, давні рукописи, монети, цінні художні полотна тощо. Коли в 1927 році музей відвідав народний комісар освіти УРСР М.О. Скрипник, він залишив у книзі для відвідувачів такий характерний запис: “…Оглянув Крайовий музей і заслухав пояснення його фундатора проф. Яворницького. Один з найліпших музеїв України. Сила зразків запорізької старовини; безліч любові і праці вкладено в нього”.
Дмитро Іванович помер 5 серпня 1940 року у Дніпропетровську, де і був похований на міському кладовищі, але в 1961 році його останки було перенесено на територію Дніпропетровського історичного музею. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР музеєві присвоєно ім’я Д. І. Яворницького.
Отже, він людина – легенда Катеринослава, справді був одержимий козацтвом: жодні життєві обставини не перешкоджали Дмитрові Яворницькому робити дослідження і відкриття. Здавалося, ніби він поспішав встигнути зафіксувати усе, зберегти пам’ять про козацьку добу.
Ростислав ТЕНЕТКО,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”