Я часто замислююся над тим, що ми, люди, надзвичайно схожі один на одного. У нас різні характери чи типи особистостей – проте однакові почуття та стиль поведінки за різноманітних обставин. Ми доволі часто спостерігаємо, як незнайомі нам люди вирішують повсякденні проблеми методами, котрі також звикли використовувати. Тому, незважаючи на вже здавна відоме гасло «Всі ми різні, кожна людина – окрема особистість», думаю, нас все ж таки щось об`єднує.
Як приклад, хочу навести кілька цікавих ситуацій, з якими я неодноразово зіштовхувалась, доки перебувала в іншій країні. От скажіть, ви часто чули нашу всім знайому пісеньку «рейки-рейки, шпали-шпали» іншою мовою. Ні? Спішу зізнатись, я також, адже такого повороту сюжету явно не очікувала. Навіть в чужій країні, котра на перший погляд, кардинально відрізняється від нашої, така проста рима знайшла свій персональний куточок. Дивина, правда ж?
Багато хто з нас володіє іншою мовою, або намагається це зробити, постійно навчаючись. Якщо не виходить – спілкуємося як вміємо. У цьому ще одна наша неймовірна схожість – ми й справді обожнюємо дізнаватися щось нове від незнайомих людей. І мовний бар`єр доволі рідко цьому заважає. Взяти хоча б отого чоловіка, який майже дві години провів у компанії чужоземця, розмовляючи з ним мало не на мигах. Чи компанію, яка вчора заспівала привітання з днем народження чоловікові, котрого бачила вперше. Звичайна природна цікавість та трішки людяності – і ми знову маємо чергову ознаку схожості. Любов до спілкування у всіх однакова.
Ми – трудоголіки. Зранку до вечора більшість з нас пропадає на роботі чи в школі, працюючи. Невелика кількість відпочинку, здається, вже стала для всіх буденністю. Про країни Східної Азії я взагалі мовчу: мати тривалу відпустку вважається для них чимось незрозумілим. Напевно, така сильна тяга до праці закладена предками ще споконвіків. Колись, аби вижити, вони тяжко працювали.
Тому, я практично не дивуюсь, коли зустрічаю в інших країнах людей, які вважають роботу своїм другим домом, до речі, виконуючи власні завдання завжди вчасно й бездоганно. Спробуй тільки таких відволікти! Лекція щодо неправильного використовування часу забезпечена. Думаю, від цієї загальноприйнятої традиції працювати, доки ти не падатимеш від утоми, ми відійдемо нескоро. Та все ж, сподіваємося на краще!
Отже, таких прикладів я могла би наводити безліч, лишень для доведення своєї гіпотези, яку недавно сформувала. Ми можемо відрізнятися за кольором шкіри чи за зовнішністю, соціальною позицією чи гендером – і все одно залишатися людьми, котрих щось та й об’єднує. Іноді цей зв’язок важко пояснити або показати, але відчути, гадаю, зможе кожен. Спробуй усміхнутися людям навколо – і ти помітиш, як однакові усмішки розцвітають на обличчях напроти.
Юлія ФІНКЕВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”