У кожної людини своя віддушина. Хореографія, вокал, література, живопис. Будь-хто може знайти себе в чомусь. Для мене це мистецтво фотографії.
Коли я згадуюпро своє захоплення, у багатьох з’являється думка про камери, світлокорекції, роботу зі світлом і подібне. Насправді, це сама ідея фотографії.
Моя голова як арт-бук художника. У ній з’являються якісь приблизні картинки, після чого я починаю допрацьовувати цю ідею.
Коли картинка в голові сформована остаточно, а процес її створення детально обміркований і опрацьований, можна братися до втілення. Етап створення реквізиту найтриваліший, але найприємніший. Тут можуть поєднуватися різні види діяльності: шиття, фарбування, пап’є-маше, робота з клеєм, плетіння. Найчастіше, реквізит створюється з того, що інші визнають за сміття: блістери, списані зошити, пляшки, фантики, шматочки тканини. На цьому етапі немає нічого, крім релаксації, задоволення і заспокоєння.
Ідея продумана, деталі готові, настає «момент Х», час робити фотографії. Стрес, біганина, робота з фоном, ракурсом, світлом, макіяж. Трапляється, руки опускаються, адже мало того, що нічого не виходить, ще й все самій робити доводиться. Процес нічим не поступається голодним іграм, тільки я, камера, штатив і безліч невдач. Обробці увага майже не приділяється, адже якісна і потрібна картинка створюється вручну, в момент фотосесії.
Результат радує і викликає захоплення, неприємно лише те, що роботи залишаються майже непоміченими. Але не варто сумувати, адже займалася улюбленою справою, а задоволення отримала під час створення реквізиту. Так чи інакше хобі не для реакції інших, а для душі.
Юлія МАРТИНЮК,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”