«Адже всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає».
Це цитата з одної дуже відомої казки «Маленький принц». Антуан де Сент-Екзюпері писав цю книжку для наймолодших — дітей, однак дорослим вона також буде корисною. Усім нам колись було п’ять чи десять років, всі ми потрапляли в цей світ розгубленою малечею, тримаючись за руки батьків. У кожному віці були, є і будуть свої проблеми, частина з яких завжди забуватиметься. Не кожен з нас зможе згадати чому плакав в рік, чотири чи дев’ять. Можливо, причиною була зламана іграшка, не куплені солодощі чи перші зуби. Ми підростаємо, стаємо підлітками, а в подальшому дорослими. І попередні проблеми, які ще певний час тому здавалися нам центром Всесвіту, видаються смішними на фоні інших. Я пам’ятаю, як підходила до батьків зі сльозами на очах, бо не поділила ляльку з подругою у дитячому садку. Стверджувала, що ми більше ніколи не будемо друзями і взагалі це кінець світу. На що мама з татом м’яко посміхалися, кажучи, що до завтра вона і я «відійдемо», знову станемо найкращими друзями. І кожен з нас вірив, правда? У підлітковому віці все трохи змінювалося, прохання батьків не хвилюватися про дурниці, часто закінчувалися грюканням дверима і реплікою: «ви нічого не розумієте!». А в дорослому житті взагалі благань більше не було — вирішуй все сам.
Однак, дуже часто всі пережиті емоції блякнуть, змішуючись із рутиною. Напрошується висновок: «У твоєму віці ми такого собі не дозволяли, взагалі були хорошою цяцьою.» Ось чому я вважаю, що для того, щоб бути щасливими, дорослим без зітхання на тему неправильного покоління, достатньо просто пам’ятати, яким ти був у минулому. Чому плакав, засмучувався, кричав чи радів.
І ще невелика порада — менше заходити в соцмережі. І ні, це не для того, щоб старше покоління було мамонтами на нашому фоні. Навпаки, це круто, коли дорослі на одній хвилі з дітьми. Але Інтернет дуже часто псує настрій та знижує самооцінку. От ситуація: ти приходиш з роботи, зарплатню затримують, ледь тримаєшся на ногах від утоми, а в холодильнику «миша повісилась». Падаєш на диван, щоб відпочити відкриваєш стрічку Інстаграму чи того ж Фейсбуку і тут бачиш: Галя полетіла на Балі з чоловіком, поки ти вже в сотий раз обіцяєш собі поїхати на дачу «з наступного понеділка»., Свєтка виклала фото з нового, обов’язково найкрутішого спортзалу, вихваляючись стрункою фігурою, поки ти не можеш і руки підняти від втоми, Машка спекла торт в три яруси на день народження сину, поки ти бігала в супермаркет за простим бісквітом. І от і все! Починається безкінечний діалог із собою на тему: «А чого ти досягнула в своєму житті?!», самознищення 24/7 через невідповідність нормам сьогоденної щасливої та успішної людини та постійний пошук комплексів. І до чого ми дійшли? Відпочили називається… Лайки поставлені, коменти написані, як в пісні: «На вулиці rain, на душі pain».
І скільки б нам не доводили різні коучі і психологи (з тих самих соцмереж) про те, що треба припинити порівнювати себе з іншими і жити своїм життям, всі ми знаємо, що це майже ніколи не допомагає, а дратує.
Звичайно, всі ці поради не будуть діяти, якщо сама людина цього не захоче. Тому все, знову ж таки, залежить від нас самих.
Марина КРИВИЧ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”