Як змінюється дружба з роками. Про власний досвід – далі.
Я народилась у той час, коли дитячий світ почали полонити комп’ютер та Інтернет. Хоча моє дитинство ще мало «асфальтову хворобу», гроші з вишневих листочків та вечері зеленими абрикосами.
Так склалось, що переважно завжди моєю компанією були хлопці та дівчата старші за мене на 4 роки, тому звичайно мені було з ним цікаво. Однолітки ж мене дивували, засмучували та відлякували, відчувала себе я з ними, не те що б не у своїй тарілці, а не на тій планеті.
Паралельно я займалась танцями, де таки й знайшла своїх і заспокоїлась, як співає Тіна Кароль. Чому з однокласниками не вдалось, натомість в групі танців все добре? Поясню. Школа – це місце муштри, сліз, зрівняння, а танці – місце творчості, самовіддачі, натхнення, прояву себе. Так, тут є конкуренція за місце, тут є конкуренція за можливість стати солістом/солісткою колективу, але саме на танцях ти вчишся дисциплінованості, вчишся жити з дівчатами та хлопцями, вчишся швидко вирішувати конфлікти, вчишся брати відповідальність. Танці – школа життя. Саме тут я знайшла людей, що допомогли, були добрі до мене та з якими ми відкрили щось спільне, що поєднує нас вже 13 років.
Коли ви зовсім діти, то ваша дружба – це розділена цукерка. Коли ви у підлітковому віці ви злі на весь світ разом, ненавидите батьків разом, вперше закохуєтесь і вперше розчаровуєтесь разом. У дорослому віці ви скарб один для одного – ви можете розділити проблему і вирішити її, адже ваша підтримка вже не тільки слова, а й діло, ви психологи один одному, ви неймовірний «двигун» до подвигів і звершень один одного.
Справжня дружба – це вміння не тільки вислухати, коли погано, а й вміння порадіти за успіхи, вміння помовчати, коли треба, вміння розсмішити, коли сумно та притримати при гучному успіху від падіння.
Друзів багато не буває, багато є приятелів та знайомих. Скрижаль до вашого серця не має копій, як ключі.
Злата НОВОСЕЛЬСЬКА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»,
Львів

