«Добре вислухати – майже відповісти»
П’єр де Маріво
«Ти мене зовсім не слухаєш» – фраза, яку мені часто доводиться чути. Я завжди дивуюся цьому, бо як можна казати подібне, коли наш діалог не є однобоким і кожен вдало його підтримує. Розповівши про цю дилему своєму мізковитому другу – інтернету, почув, що «чути» і «слухати» є різними поняттями.
Уміння чути – можливість почути співрозмовника і вибрати інформацію, необхідну для себе.
Уміння слухати – можливість не тільки почути співрозмовника, а й зрозуміти, що йому потрібно від тебе.
Як на мене, цінною буде та людина, яка вміє поєднувати навички розуміння пріоритетів своїх та співрозмовника. За таких умов можливо досягнути найкращого результату для обох сторін. Проте, як саме необхідно слухати співрозмовника?
Найкращим варіантом є метод активного слухання – вияв максимального інтересу до співрозмовника. Як цього досягти?
Перш за все необхідно не відволікатися від розмови, підтримувати зоровий контакт. Так можна додати впевненості співрозмовнику. Ще необхідно ставити запитання, бажано відкриті. Це необхідно для того, щоб дізнатися більше про справу. Проте про ці методи знають усі. Мені здається, що не менш важливим є можливість ігнорувати деякі недоліки співрозмовника, наприклад, не звертати уваги на заїкання чи слова-паразити. Це допоможе не відволікатися від основної теми розмови.
Отже, ніколи не потрібно забувати про вміння слухати. Як то кажуть, не дарма у нас пара вух і один язик. А як часто ти слухаєш?
Руслан ТАРАН,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”