Чи мріяли ви опинитися на іншій планеті та познайомитися зі справжнім інопланетянином — наприклад, після перегляду чергового епізоду «Зоряних воєн» чи мультфільму про космос «Таємниці третьої планети»? У пригодницькій фантастиці часто можна зустріти описи життя на інших планетах. Такі твори породжують легенди про можливі прояви життя на інших планетах. Та й не може ж Земля насправді бути єдиною планетою, де розвивається життя, на мільярди кілометрів довкола, як стверджують учені?
Але в реальності все не так просто. Зародження життя на Землі та його поступова еволюція як такі є результатом дуже (тобто, з точки зору теорії ймовірностей, справді дуже) вдалого збігу обставин. Завдяки цьому самому збігові, що трапився, за даними найбільш достовірної на сьогодні наукової гіпотези, приблизно 4,5 млрд років тому, зараз наша блакитна планета має якраз оптимальні для існування живих організмів масу, швидкість обертання та нахил осі. Існування життя, принаймі, земного на більшості інших планет, вже виявлених вченими в далекому космосі, є неможливим, адже наявні там умови не співпадають з «ідеальними» параметрами для початку поступового розвитку мікроорганізмів в щось більш складне (чи, якщо вже на те пішло, когось).
«Отже, марсіан не існує?» — спитаєте ви. Відповідь — ні, і ніхто не зміг би відповісти однозначно, на жаль це чи на щастя. Але земляни, тобто люди, цілком могли б оселитися на Марсі, щоправда, за допомоги декількох громіздких пристосувань. Заплутала вас? Ось і настав час познайомитися ближче з ідеєю тераформування.
Саме це слово складається з двох латинських слів (terra — «земля» і forma — «вигляд») і означає зміну клімату планети — своєрідне втручання ззовні — для приведення екологічних умов, атмосфери й температури до стану, придатного для проживання земних рослин і тварин. Такі зміни можуть зумовлюватися впливом деяких газів до бомбардування поверхні планети астероїдами. Факторів, що можуть так чи інакше вплинути на рослинне і тваринне життя на поверхні планети, досить багато, перерахую лише основні: наявність води, характеристика поверхні (чи достатньо вона тверда, чи трапляються на ній діючі вулкани, чи бувають землетруси або приливні хвилі, що можуть створити проблеми при «формуванні»), магнітне поле (чи наявне) та астероїдна ситуація навколо, а також показники середньої температури та атмосферного тиску на планеті. Зараз це завдання розглядається науковим товариством лише як «теоретично можлива» ідея. Але в майбутньому зі зростанням кількості населення Землі та виснаженням її природних ресурсів вона напевно буде застосована на практиці, аби людству було де продовжувати свій рід — скоріш за все, до двох найближчих до нас планет Сонячної системи, а саме Венери та Марсу.
Венера схожа на Землю за розмірами та рельєфом, але знаходиться ближче до Сонця й має досить насичену та щільну атмосферу, тому середня температура на її поверхні — 450 градусів за Цельсієм. Ця атмосфера складається переважно з вуглекислого газу, що їм, як відомо, людина дихати не може. Аби з цим упоратися, можна встановити в космосі декілька гігантських дзеркал, аби відбивати геть надлишок сонячного світла, що дістається Венері. Тоді весь вуглекислий газ з атмосфери замерзне, вкривши планету шаром завтовшки до шестисот метрів, і цього сухого льоду можна буде попросту позбутися. Щоб вирішити проблему надто довгих венеріанських діб (одна доба на Венері складає близько 243 земних), можна декількома точно розрахованими ударами астероїдів по поверхні планети змінити її обертання потрібним чином. Гіпотетично від цієї зміни у Венери також з’явиться магнітне поле, що захищатиме її від шкідливого ультрафіолетового випромінювання Сонця. А щоб зробити повітря придатним для дихання, треба буде завезти на планету «зелені» ціанобактерії, вони перероблять залишки вуглекислого газу в кисень.
Ситуація з Марсом протилежна: його головною проблемою є дуже розріджена атмосфера, а в силу віддалення планети від Сонця температура на її поверхні досить низька (середнє значення за рік — мінус 50 градусів за Цельсієм). Якщо такі самі дзеркала, як ті, що я описувала в досліді з Венерою, розмістити поруч із Марсом та сфокусувати сонячне світло на його полюсах, шапки льодовиків розтануть і виділять до атмосфери вуглекислий та інші парникові гази, тим самим роблячи її більш щільною — після цього залишиться лише наситити її киснем. Аби збільшити об’єм води на планеті, можна випустити на поверхню Марса декілька льодяних астероїдів. Зіткнення з ними також допоможуть нагріти планету до більш комфортної для земних форм життя температури.
Отже, підсумуємо все сказане вище: тераформування є відносно новою, прогресивною та однозначно дуже корисною ідеєю, що зможе значно полегшити майбутнім поколінням людей колонізацію інших куточків Усесвіту та проживання там. Але, звісно, не раджу забувати про нашу рідну й поки що єдину планету, сподіваючись на можливість «переїхати». Не варто байдуже спостерігати за тим, як заводи й підприємства щодня висмоктують з неї все більше й більше ресурсів, як люди забруднюють повітря та воду, знищують рослини і тварин, а з ними й самих себе. Адже наша планета є такою унікальною лише завдяки власній неповторній екосистемі, і вона легко може розвалитися, якщо прибрати — остаточно знищити — хоч один її компонент.
Марія КУРАНДА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”