Пишу листи на акварелях осені
і з вітром відпускаю у політ
Н. Позняк
Моя душа, мов вільний птах, летить над осінніми просторами, такими теплими і сонячними, дощовими та вітряними водночас. Цьогоріч осінь така особлива: довго дарує солодкі поцілунки кленовому листку, хризантемі, яблуні в саду…
Я чую її музику в співі птахів, що відлітають у вирій, у краплях дощу, у шумі вітру. Розглядаю її малюнки в жовто-золотистих тонах, які вона залишила на деревах. Щодня відчуваю її подих, ловлю ритм останнього вальсу барвистого листя.
Вона, як близька подруга літа, тішить нас лагідними променями сонця, як приятелька зими, пахне морозними ранками, натякаючи на наближення холодів. Це час урожаю, очікування результатів, пора для змін і підготовки до чогось нового та незвіданого.
Осінь – це по-особливому смачна кава з найближчими людьми. Це період довгих прогулянок, відвертих розмов, щирих обіймів, час, коли хочеться віддати частинку свого тепла найріднішим. Це улюблені фільми та книги, які гармонійно доповнюють атмосферу затишного вечора.
Осінь – це шанс поринути у свої думки та хвилювання; час пошуку себе. Це тиша, яка зцілює.
Для когось осінь – це період обірваних слів і недоказаних фраз, діалог, який так і не вдалося завершити. А для когось – розмова закоханих, які добре розуміють, наскільки вони важливі один для одного. Він каже їй: «Ти в моєму вересні!», а вона відповідає йому: «Будь моїм листопадом!»
Моя осінь – спогад про те, що так і не збулося, і мрія, яка обов’язково здійсниться.
Анна ЗОЗУЛЯК, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”