Впізнаєш себе?
Що цікавить теперішніх підлітків?
Мені 15 і я можу сказати, що нічого. Абсолютно. 80% нічого не хочуть робити, аргументуючи це відсутністю потреби.
Хочеш Айфон? Звичайно, купимо. Нічого страшного, що ти вже маєш новий телефон.
Не хочеш вчитися? Нічого. Ми ж можемо заплатити декану.
Не хочеш знайти роботу? Ну добре. Можеш не працювати.
І так в усьому.
Можливо, про це повинні говорити психологи, але хочу внести своє «я» в цю історію.
Теперішні підлітки-це щось типу торту. Є 3 коржі. Найменший, той, що зверху-це ті, хто намагаються щось змінити в своєму житті, чогось досягти, здійснити свої мрії.
Наступний, середній-це група, якій «фіолетово» на все, типу «само якось вирішиться».
І найбільший корж-це ті «одноклітинні амеби», які просто ніколи нічого не хотять робити чи змінювати. Ні, їм не фіолетово, вони хотять щасливого й успішного майбутного, АЛЕ щось робити для цього вони не збираються. І ось ця група викликає у мене просто неймовірну хвилю емоцій, дивних емоцій, іноді якась байдужість, а іноді жахливу злість.
Чому я так ставлюсь до цього? Бо боляче дивитись. Коли ти бачиш, як довго й наполегливо готується 11-класниця до ЗНО, бо в цей день має вирішитись її доля і вона розуміє, що це її шанс.Розуміє, що вона не зможе заплатити за своє навчання. І тут приходить Іван Іваненко, який просто чхати хотів на це ЗНО. А чому? Бо він хто? Правильно. Син декана. І як ви думаєте, хто з них буде вчитись безкоштовно? Все очевидно. І таких прикладів безліч. Просто подивіться навкруги. Кожен третій парубок йде з пляшкою. Кожна четверта дівчина з цигаркою в руках.
Тут винні точно не зірки і це не просто так сталося. Тут кожен додав щось своє. Зобразимо це у вигляді трикутника. 1 сторона-це діти, 2 сторона-батьки і 3-це держава. Всі вони дуже тісно взаємопов’язані, але наш трикутник не є рівностороннім чи рівнобедреним. Ми маємо справу з різностороннім трикутником, де кожна сторона відмінна, адже всі ці чинники по-різному впливають на кожного.
1. Держава, що ти робиш?
Почнемо з неї. Здавалося, яка взагалі відношення має вона до майбутного нашої молоді. А виходить, що просто шалений вплив має наша держава. Всі ми є громадянинами України, й дідо Петро й студентка Оксана. Всі ми живемо за однаковими законами, маємо більш-менш однаковий спосіб життя (проти громадян інших країн).
І тут ми згадуємо про Міністерство молоді та спорту України. І тут стає зрозуміло, що вплив все ж таки колосальний. Чим ж вони тоді займаються? Чи відкриваються нові можливості для сучасної молоді? Чи пропагується здоровий спосіб життя?
Згадайте, скільки в магазині коштує морозиво, а скільки пляшка пива.
Скільки у вашому місті якихось розважальних центрів, кінотеатрів,спортивних секцій, музеїв, театрів, а скільки генделиків.
Скільки підлітків займаються спортом, а скільки палять чи п’ють.
На жаль, можна продовжувати до безкінечності.
Я все сказала. Вірити, погоджуватися зі мною я Вас не змушую, бо це має кожен вирішити самостійно.
2. Чому батьки? Бо усе починається із сім’ї
Усі діти-це губки, які всмоктують в себе те, що бачать. З самого дитячого садочку малюки починають копіювати поведінку, жести та міміку своїх батьків. Їм дуже хочеться бути схожими на дорослих, вони повторюють усе, без винятку, бо не вміють ще розрізняти хороше від поганого. Згодом цей процес починає ще більше розвиватися, переростаючи у період підлітка. Тому тінейджери починають наслідувати ваш спосіб життя, відповідно вони мають схожі погляди на життя, вони розставляють такі самі пріоритети, як і Ви.
Батьки мають щодня мотивувати свою дитину, щодня підтримувати, допомагати й давати мудрі й життєві поради. Але варто не забувати про власні інтереси дитини, не вмикайте в собі тиранів й диктаторів. Більше розмовляйте з нею про те, чого вона САМА хоче. Не говорити: «Ось, бо у нас сім’я лікарів і ти будеш лікарем». Обирати професію за свою дитину, бо «я знаю, що так їй буде краще»-це низько й ганебно.
Тому батьки мають давати поради, радитись, вміти слухати, але не диктувати! Не псуйте майбутнє своїх дітей, не забувайте, що вони теж особистості!
3.Самі діти? Де логіка?
І в цій ситуації вона, на диво, не відсутня!
Так, вплив держави, батьківського виховання є дуже важливими, але не варто забувати про те, що такі чинники, як:соціальні мережі, коло друзів, власні риси характеру відіграють теж неабияку роль!
У підлітковому віці важко фільтрувати інформацію, яку ти отримуєш із соціальних мереж. Практично неможливо! Бо не завжди там прості безневинні фото. В 21 столітті соціальні мережі стали справжнім осередком підліткової агресії. Про кібербулінг чули? Інтернет – це його звичне місце існування і знаєте, що розмножується він в цій «павутині» мегашвидко. Той контент вбиває усе, вбиває будь-яке бажання щось робити, він робить з дітей ось цих лінивих «амеб», хоча деякі і не дуже сильно опираються. Шкода…
«Всі будуть пити і курити, бо це модно, і ти будеш?»
Коло друзів, знайомих, середовище людей, в якому ти проводиш свій час. Ти не будеш грати на скрипці і слухати Баха з друзями, які щовечора збираються в гаражах, і їхні колонки вибухають від гучної й шаленої музики. Коло друзів може бути різним, воно може бути класним для тебе, але так не будуть думати твої батьки. Воно може бути супервихованим для твоєї мами, але тобі буде з ними нудно. Тому обирати лише тобі. Мої друзі-це повний заряд енергії, мотивації, натхнення, шаленого ритму й взаємопідтримки. Вони думають про майбутнє, але не забувають, що є сьогодні і його треба провести так, аби завтра було, що згадати. Я їх обрала, а вони мене. Так і треба.
14-15 років, у когось раніше чи пізніше. Період самоусвідомлення. Період майже повного становлення власного характеру. Коли ти вже знаєш, що ти любиш, що тебе дратує, що тобі подобається робити, а від чого тебе просто нудить, що ти хочеш від цього життя. Ти усвідомлюєш, що ти вже особистість. В тобі є щось таке, чого немає і ніколи не буде у інших. Це треба зрозуміти.
Не треба вступати у ВНЗ, бо так кажуть батьки.
Поясни, що ти зможеш досягти успіху і без цього. Ти маєш змусити їх повірити у тебе.
Зрозумій самого себе і запитай у себе: «Ким я себе бачу через 10, 15, 20 років?»
Яка моя професія?
Юрист, лікар чи може перекладач? Чи психолог чи взагалі фрілансер?
ЦЕ НЕ ГРАЄ РОЛІ. ЗНАЙДИ СВОЮ ПРОФЕСІЮ.
Якій професії ти готовий присвятити своє життя?
Що буде приносити тобі задоволення?
Все залежить лише від тебе.
Обирай так, аби потім не шкодувати.
Бо це лише ТВОЄ майбутнє, ТВОЄ життя.
Дар’я МАЛЬКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Ужгород