Я не розумію цих дорослих.
Вони забули, що колись були також дітьми?
«Усі дорослі колись були дітьми, але мало хто з них про це пам’ятає», – знайомі слова, правда? І Вам здається, що чули їх у далекому, забутому дитинстві. Чому? Бо так говорив Маленький принц, так писав Антуан де Сент-Екзюпері у своїй дитячій повісті. Примітивна казка із звичайними і простими героями. Але! Яка глибока філософія, який порив думок!
В дитинстві всі ми живемо мріями, світлими надіями. Ми засмучуємось, коли немає нашого улюбленого шоколадного тістечка, коли не світить яскраво сонечко або коли немає з ким погуляти. Але навіть ці усі проблеми були відносними. Адже можна було з’їсти ще смачніше полуничне чи ванільне тістечко або ж посидіти вдома та пограти в улюблену настільну гру. Для нас завжди існував інший варіант, вихід із ситуації. Не дарма кажуть, що діти – це безнадійні мрійники й оптимісти.
А для дорослих відсутність улюбленого десерта не є проблемою, на цьому їхнє життя не зупиняється, адже з’являються все більші і серйозніші проблеми.
Ось на цьому прикладі і видно, які ми різні, в яких ми різних світах живемо. Ми по-різному дивимось на однакові речі, крізь рожеві й сірі окуляри.
Просто парадокс у тому, що дорослі за своє життя «одягали і рожеві, будучи дітьми, і сірі, будучи вже старшими». То чому вони цього не пам’ятають і головне, навіть не розуміють і дивуються, дивлячись на дітей? Де логіка?
Не хочу довго ламати і свою, і вашу голову, думаючи про цю геніальну логіку, тому дам декілька порад для наших дорослих:
1. Менше про цифри!
«Дорослі дуже люблять цифри. Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, в вікнах герань, а на даху голуби»,- вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків», – і тоді вони вигукують: «Яка краса!»
Невже все у світі крутиться навколо ось цих от папірців, цих доларів чи франків? В житті не повірю! Самі люди створили ось цю паперову імперію, а тепер плачуть, вбивають, брешуть заради цього лахміття. В тому числі, забувають про своїх дітей, забувають проводити з ними більше часу, забувають запитати про їхні справи, їхнє життя. Але найцікавіше, що у них є просто залізна відмовка: «Я ж працюю, аби тобі добре жилося, аби у нас були гроші!»
Хіба так важко зрозуміти, що щастя не в грошах, особливо для дитини.
2. Заміни сіре на рожеве
Рожевий зараз у тренді, то чому хоча б на один день не замінити сірі окуляри на більш яскраві? Вважаю, що це була б хороша інновація! Звичайно, це жарти, але в них є частинка правди.
3. Не треба соромитись!
Їм просто соромно! Чому? Уявіть таку ситуацію: йде солідний дипломат, у вишуканому костюмі від Gucci й посміхається, бо побачив веселку або просто йде і смакує морозиво. Підтримки від своїх партнерів він точно не отримає, але ТЕПЕР на його стороні будуть усі діти, без виключень! Дітей лише в Україні майже 8 мільйонів, дипломатів значно менше. Відчуваєте різницю?
Ми не маємо забувати, що іноді навіть серйозному судді, прокурору чи поліцейському хочеться радіти, побачивши такі дрібниці. Бо вони теж люди, вони теж були дітьми і в них зараз теж певне є діти, з якими їм хочеться бути ніби «на рівних». Але що їм заважає? Статус і думка оточуючих. Ох, про це можна говорити вічно, бо всі ми люди, всі ми маємо різні думки, погляди на однакові речі. Всі ми самозакохані егоїсти, яким все завжди не так і нас дратує, коли у нашого сусіда, кума, свата, брата щось КРАЩЕ, ніж у нас і нам все одно, що вони про нас думають. Але в той же час нам не дуже все одно, що вони скажуть. Бо думки інших – це привід для нових, часто неправдивих чуток. А чутки – це погіршення вашого особистого іміджу, відповідно можливо зниження в посаді або взагалі звільнення! Ось, що постійно сидить в голові дорослих, ох, ця їхня драматичність і песимізм…
4. Цікавтеся своїми дітьми!
Скоро концерт у Post Malone? Який одяг зараз носять підлітки? Де люблять тусити? Ти це знаєш? Досі не розумієш, чому це важливо?
Це потрібно не для того, аби вести себе, як підліток. Кожен дорослий, тато чи мама мусять ХОЧ трохи цікавитись молодіжним життям, його тенденціями, ІНОДІ бути з ними «на одній хвилі». Коли ти, дорослий, хоча б один раз ввімкнеш в своєму авто не нудне радіо, а нову пісню улюбленого співака твоєї дитини, то не вже не будеш «доісторичною людиною». Важливо бути трохи в тренді, бо ти знаєш, що твоя дитина буде більше радіти білету на концерт, ніж чомусь іншому.
Особисто я наполягаю на тому, щоб мої батьки були сучасними, щоб вони вміли говорити зі мною одною мовою, не лякалися, чуючи слова «меми», «хайп» і т.д. Звичайно, вони ніколи не стануть частиною моєї тусовки( бо в чому тоді її сенс?), але це і не потрібно. Це ніби симбіоз, взаємовигідне співжиття, адже всі себе круто відчувають в цій ситуації: батьки, ніби молодшають, повертаючись років на 20 тому, а діти вже не вважають своїх мам і тат інопланетянами з Марсу чи Сатурну. Згадайте себе, коли вам було 14 і вам хотілося, аби ваші батьки були теж в тренді, але у них завжди не було часу…
5. Що робить вас щасливими?
Так, так, ось тебе, мій любий дорослий.
Є наші місця. Наші люди. Наші книги. Наші солодощі. Те, що належить нашій душі. Те, що робить нас щасливими завжди, в будь-яких ситуаціях. Згадай, куди ти можеш прийти, коли тобі сумно? Що завжди буде підіймати тобі настрій? Відволічися, витрати ці вільні 15 хвилин, сходи в парк і просто насолоджуйся моментом. Не думай про гроші, роботу, кредити хоча б на хвилину, ну добре, хоча б на 30 секунд. Подумай про щось вічне, трохи пофілософствуй, тобі сподобається….
Всі ми в дитинстві бачимо в хмарах образи різних звірів, а коли ми їмо морозиво, то здається, що більшого щастя в житті немає.
Йдуть роки, хмари не міняються, морозиво, нібито теж. Що ж тоді змінюється? Думка, ставлення до цього. Такі речі, події в житті відходять кудись далеко. Хто в цьому винний?
Важке життя, робота 24/7, кредити, борги?
Так, все це грає роль, але ми, діти, теж в цьому винні. Чому? Бо ми з самих перших хвилин свого життя стаємо №1 для своїх батьків. Тепер тільки ми – найбільша втіха для них, тепер тільки ми будемо дарувати їм посмішку на всі 32 зуба. Але, на жаль, часто ми забуваємо про це, часто засмучуємо їх, змушуємо хвилюватися за нас.
Яка в нас ще може бути місія, як не робити щасливими своїх батьків? Вони подарували нам життя, а ми не можемо сказати їм: «Я тебе люблю»? Все. Більше їм нічого не потрібно. Повірте. Перевірено на собі.
Батьки не забувають посміхатися, не забувають про дітей, а діти завжди пам’ятають про батьків і пригощають раз у тиждень своїх мам і тат морозивом.
Усі дорослі колись були дітьми. Нехай вони ними і залишаються…
Дар’я МАЛЬКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Ужгород