Коли ми з моєю однокласницею закінчили роботу над трьома останніми випусками шкільної газети, ми були як ті вулкани, що вивергають шалену радість, яка не знає меж. Щоб ви розуміли: ми працювали над газетами кожного дня більше місяця, іноді до перших зірок на небі. Але про це трохи згодом.
У журналістиці я з вересня минулого року, і хоча маю невеликий досвід роботи у цій сфері, однак вже є певні досягнення. Найважливішою подією вважаю інтерв’ю з народним депутатом України Дмитром Лубінцем, яке я взяв у нього у Верховній Раді під час поїздки лідерів учнівського самоврядування до Києва на день Святого Миколая. Це, звісно, було круто для мене, але надалі почалися випробування, до яких я був не готовий.
В нашій школі є своя газета – «РВС» («Решаем Вопросы Сами»). Вона існує з 1987 року. Коли я був у молодших класах, навіть не уявляв, як створюється така газета. Я просто передавав до редакції невеличкі тексти, які неодноразово публікувалися в газеті. Це мене неймовірно тішило і мотивувало.
Промайнуло декілька років, і ось я, учень дев’ятого класу, вже головний редактор газети «РВС». Здійснилася мрія, яка здавалася неможливою. Ну, став я редактором. А далі що? Знаю небагато, ще менш чого вмію. І ось тут розпочинається мій тернистий шлях під назвою «Журналістика і шкільна газета».
Перш за все я освоїв програми для верстки. Зараз я користуюсь двома програмами. Перша – «Quark Xpress», більш проста, примітивна, але зрозуміліша. Нею користувалися майже усі редактори нашої газети, які були до мене. Це непогана програма, у якій можна створити гарну, конкурентоспроможну газету. Але у неї є багато мінусів: погана оптимізація, незручна робота з текстом і об’єктами, іноді трапляються помилки і проблеми зі збереженням файлів.
Друга програма – «Adobe InDesign», більш складна, професійна, з більшими можливостями і вимогами. Вона більш сучасна, оптимізована, зручна і, найголовніше, має більше можливостей. З мінусів, які я знайшов, – це лише її вимогливість до потужності і вільного місця у комп’ютері.
Взагалі видання газети – це складна, багатоетапна процедура. Спочатку треба знайти інформацію і перетворити її на гідний матеріал, цікавий і корисний для читачів. Оскільки я живу в селі, то відчуваю постійну нестачу цікавої інформації і гарячих новин.
Далі треба зробити сторінки у програмі, вставити фотоматеріали, попрацювати над дизайном та знайти ту саму родзинку, той стиль, завдяки яким можна було б впізнати саме нашу газету. Після друку, який не завжди проходить гладко, треба правильно скомпонувати і з’єднати сторінки газети. На перший погляд здається, що тут нічого складного і усе це можна зробити за кілька днів. Я також так думав, доки не пірнув у цю справу з головою і не розібрався у всіх питаннях.
Пам’ятаєте, на початку цієї статті я писав про той стан ейфорії, у якому ми були після видання останніх номерів нашої газети. Так ось, ми вирішили брати участь у ХХІІ Міжнародному конкурсі шкільних медіа. Треба було зробити три газети і відправити їх до м. Миколаїв. Приблизно місяць ми щодня, писали, друкували і верстали. Бувало таке, що ми затримувались до пізнього вечора, а потім тільки йшли додому робити уроки. Лягали спати о першій, другій і третій годинах ночі. Вранці прокидалися, і все знову йшло по колу. Це все неймовірно важко як фізично, так і морально. За цей період ми трохи зіпсували собі зір і зруйнували стільки нервів одне одному, що страшно подумати. Окрім самих робочих моментів з газетою, нас постійно супроводжували ще й інші життєві проблеми, як це зазвичай буває.
То бувало таке, що комп’ютер замислився і закрив програму разом із незбереженою готовою сторінкою. Або коли вчитель постійно бракує твої роботи, бо вони невдалі. Постійно губились сторінки, тексти, фотографії, але потім через час знаходилися, коли були вже непотрібними. Також ми на своїх помилках з’ясували, що формат аркушу «Letter» зовсім не підходить для друку газет, бо робить великі поля. Через це зіпсували багато паперу.
Але усі ці труди не будуть даремними. Ти розумієш це, коли востаннє зберігаєш готові сторінки газети, і саме в цей час відчуття щастя і задоволення від зробленого перекриває втому, нерви і голод. Так, так, саме голод, бо через нестачу часу ми зазвичай їли у школі те, що мали. І я з’ясував, що смачніше шматочка сала з чорним хлібом немає нічого для нашого журналіста.
Пройшло вже декілька днів, як ми відправили газети на конкурс. І я почав відчувати, ніби втратив частину свого життя, бо виникла якась порожнеча, яку знову хочеться заповнити напруженою роботою зі словом. А ще я відчув, що закохався. Закохався у журналістику, і в мене вже не лишилось сумнівів щодо вибору професії. Я вже швидше хочу закінчити школу і вступити на факультет журналістики Національного університету «Острозька Академія», щоб здобути найцікавішу професію у світі – професію журналіста.
Владислав РАПОВИЙ,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
учень 9 класу Стрітенської ЗОШ Волноваського району Донецької області