Нині саме це питання залишається найбільш актуальним та обговорюваним. Мабуть, почувши словосполучення “сильна країна” абсолютній більшості на думку спаде боєздатна армія, стабільний економічний розвиток, досконале законодавство, розвинена національна культура і звісно, чесний та відкритий уряд. Із цим не можна не погодитися, бо це очевидні речі.
Та давайте будемо відвертими. Чи можна вважати “сильною” ту країну, де кожен третій житель хоче будь якою ціною виїхати за її межі, будь це навчання, чи отримання більшого прибутку? Цим я не хочу сказати, що десь гірше ніж у нас. Ні, я не про це. Я про те, що у НАС не гірше ніж десь там.
Сильна країна – це перш за все населення – патріотичне, вірне та завжди готове допомогти. Мені дуже подобається думка Святослава Вакарчука з цього приводу : «Країна — це ж не просто географічна річ, це спільнота людей, які хочуть жити разом, бачать спільне майбутнє. Це спільнота людей, які готові разом важко працювати задля будівництва одного храму».
Тож, сильна країна – це храм. Загартований столітніми випробуваннями, такий, що витримав найтяжчі часи. І все це саме завдяки народу, фундаменту цієї складної споруди. Кожен із нас – це цеглинка, від кількості і незламності яких і залежить міцність храму – стабільна економіка, розвинена національна культура, тобто все, що я зазначала на початку. За всім цим стоїть народ, а потім вже влада. Тому не варто ототожнювати всі проблеми з її недосконалістю. Говорити – завжди простіше. Можливо, просто почати діяти?
Багато хто зараз називає себе гучним словом “патріот”. А чи справді це так? А чи справді патріотизм – це тільки про сльози щастя від ПЕРЕМОГИ нашої футбольної команди? Ні. Це перш за все спільний шлях у боротьбі за неї, це підтримка у хвилини поразки, а потім вже відчуття гордості і приналежності до цього досягнення!
Саме це і є патріотизм. А за патріотизмом стоїть сильна країна!
Єлизавета ПРЯХІНА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Харків