Ми всі – люди. Ми народжуємось, живемо та помираємо. І кожна мить нашого життя неповторна. Її не можна повернути ні за які багатства та гроші.
Життя… Бог нам дав шанс жити, творити, любити. Життя у нас одне. І ми повинні прожити його з гідністю, честю. Але ж ми цього не робимо, правда? Нам краще образити, принизити іншу людину, зробити підлість та навіть посадити її у в’язницю або безпощадно вбити, тільки б досягти своєї особистої мети. І виникає питання, а хіба ми маємо право втручатися та знищувати життя людини, яке дав їй Бог? Яке у неї одне, а не як у кішки цілих дев’ять? Звичайно ж, ні. Ми всі народилися з однаковими правами та обов’язками, але з різними статусами. Одні люди багатші, інші – бідніші. Існує і третя ланка – середні, тобто забезпечені всім необхідним. Але матеріальний статус не повинен впливати на те, що нібито багатші можуть ображати бідніших, і що їм все можна. Насправді це далеко не так. Але багато хто цього не розуміє. Не потрібно втрачати найголовнішого, що нас відрізняє від тварин –здатності думати та аналізувати. Треба бути людиною у будь-якій ситуації. Багато людей живуть бідно, вони навіть не здогадуються, що це таке телефон. На жаль, таке існує. Проте вони ж не винні що народилися в таких умовах. Люди намагаються веселитися, розвиватися і просто жити. Вони розуміють, що є краще життя, але на жаль, для них воно недосяжне. А ми, багаті або забезпечені люди, не хочемо їм допомагати, чи не так? Ми хочемо всього для себе, і не бачимо, що люди навколо нас потребують допомоги.
Наше життя – це безліч щасливих або трагічних моментів. Це події, які можуть трапитися несподівано і круто змінити і повернути в інше русло наше життя. Насправді здатність адаптуватися до таких змін – це дуже добре. Адже наше життя – це не рівна дорога, а тернистий шлях з безліччю перешкод. І навіть у багатих людей можуть трапитись такі події, що зроблять їх біднішими. Цю дорогу з перешкодами кожна людина проходить або самостійно, або за підтримки близьких та дорогих людей. Чесно скажу вам, люди, яких ми зустрічаємо кожного дня – це просто випадкові люди, яких ми могли б навіть не зустріти, якби обставини склалися по –іншому. А також ті люди, які навчаються з нами в одному дитячому садочку, або в одній школі. Тому що там не відбувається відбір за розумовими здібностями, за творчими здібностями, за інтересами. І ми вже повинні вступати з ними в контакт та знаходити спільну мову. Протягом багатьох століть і до сьогоднішнього дня дуже часто трапляється так, що життя людини раптово обривається, і вона може прожити менше років, ніж їй передбачалося. Причиною цього можуть бути будь-які хвороби, аварії, епідемії, війни, стихійні лиха, нещасливі обставини. І сама людина може не бути винною у цих ситуаціях. Насправді це дуже печально, адже дуже багато аварій трапляються кожного дня, дуже багато людей помирають від смертельних хвороб; безліч землетрусів, пожеж забирають життя людей. Держави, в яких ми живемо, повинні боротися за умови для життя свого народу, робити все можливе, щоб забезпечити нас усім необхідним для нашого розвитку і стану здоров’я. Вони повинні встановлювати світлофори, будувати школи, лікарні. Набирати на роботу тільки тих людей, які добре розуміються на своїй спеціальності. Закривати ті будинки, які ставлять під загрозу життя людини.
Колись відомий англійський діяч Стів Джобс сказав : «Пам’ять про те, що я скоро помру — найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше — чужа думка, вся ця гордість, весь цей острах збентеження або провалу — всі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливе. Пам’ять про смерть — кращий спосіб уникнути думок про те, що вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти за покликом свого серця». І це дійсно правда. Кожна людина народжується рівною у своїх правах. І кожна людина має найголовніше право – ПРАВО НА ЖИТТЯ!!!
Вікторія БАЗІР,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Київ