…Найбільше я запам’ятала ту глуху жінку, яка лежала сама в ізоляторі…
Зовсім сама…
Вона гладила, цілувала, обіймала, як рідну дитину цю аплікацію й заснула разом з нею. Я вийшла звідти і ніяких слів, думок, просто сльози.
Це були мої спогади з відвідин будинку людей похилого віку восени. Навіть, подивившись ззовні на цю будівлю, ти розумієш, що не почуєш тут щирого сміху, не побачиш красивих і світлих кімнат. Але! Нас там чекала справжня несподіванка!Крізь ці жахливі стіни долунали звуки веселих розмов, бабусі і дідусі махали нам через вікна їдальні. І, зовсім, не здавалося, що вони самотні й опинилися тут не через щасливе життя. Вони виглядали, як гості санаторію, які зібралися всі разом, аби якнайкраще відпочити й насолодитися цим життям вдосталь. Але… Такі обличчя у них були не завжди, зовсім рідко. Такі емоції викликали у них лише такі дні, як був ось цей. Нам здається, що вони такі радісні завжди. Хоча, яке ми маємо право так стверджувати ,якщо ходимо в такі місця лише на новорічні свята, в особливі дні або ж тоді, коли хтось ІНШИЙ туди пішов і Вам теж потрібно розпіаритись? Ви можете обманювати себе, але їх ти не зможеш обманути, вони все відчувають. Зрозумійте, фальшива допомога і фальшиві люди нікому не потрібні!
Чому лише після такого ти розумієш, що так все ж таки мало потрібно для щастя?Ми дали їм так небагато, але скільки емоцій, скільки тепла, щирих посмішок отримали взамін. Це відчуття не можна порівняти ні з чим. Для цієї бабусі щастя-це ця аплікація зі сніговиком, а комусь не вистачає отримати всі скарби світу, аби бути «щасливим». Хоча, на мою думку, навіть після цього така людина не збагне справжнього щастя.
Одного разу просто гортаючи свої соціальні мережі, я натрапила на жахливе відео, у якому показували, як знущаються над тваринами, аби протестувати різні косметичні засоби, медикаменти, тютюн. Без плачу, без болю у душі дивитися було просто неможливо. Але найважче розуміти, що існує тисячі та, навіть, мільйони альтернатив, наприклад, компанія «Pharmagene Laboratories» в м.Ройстон (Англія)- перше підприємство у світовій фармацевтичній промисловості, що використовує при розробці та тестуванні ліків виключно людські тканини і комп’ютерні програми. Оминути це я, звичайно, не змогла, тому одразу поширила у себе на сторінці. Але на цьому це не закінчилось, адже я дізналася, що було створено спеціальну онлайн-петицію, яку кожен бажаючий може підписати, тим самим зупинити цей жах в Україні! І на мій превеликий подив я була першою ужгородкою, хто її підписав!
«Що далі?»-запитаєте Ви. Пройшло декілька годин, і Ужгород був вже на 5 сходинці міст України за рейтингом! Ефект «вау» був присутній на моєму обличчі ще довго! Це було ще одним підтвердженням того, що разом ми здатні на дуже великі і милосердні справи! А все чому? Бо разом ми-СИЛА!
Підписання петиції займало близько 20 секунд, але, який великий крок до, можливо, маленької, але все одно перемоги зробив кожен із цих небайдужих людей! Будемо сподіватися на щасливе закінчення цієї нещасливої історії і заборону тестування медикаментів, тютюну і косметики на тваринах в Україні!
І таких прикладів можна навести безліч! І саме зараз це дуже актуально, адже люди починають згадувати, що вони мають допомагати один одному. Як по-іншому вижити у цьому похмурому, іноді, навіть, жорстокому світі?
Допомога не має меж або ж ступеня якості. Неважливо, що ти зробив, скільки грошей витратив. В кожну добру справу варто вкладати частинку своєї душі, шматочок свого доброго й милосердного серця.
Потрібно бути готовим, що за це тобі ніхто не заплатить, про ЦЕ, можливо, ніхто не дізнається. Кожен волонтер повинен робити всі справи щиро, а не лише для власного піару або реклами. Адже волонтерство – це, насамперед, безкорислива діяльність, яка ніколи не стане твоїм джерелом заробітку. Але чому ж щодня кількість людей, що стають в ряди волонтерів збільшується? Напевно, справа в доброму серці…
Пам’ятайте, що кожну добру справу потрібно завершувати до кінця, адже ,одного разу ввійшовши в життя цих людей, ти залишишся в їхньому серці назавжди і однозначно отримаєш довіру, а її випробовувати не можна.
Самою природою закарбовано, що сильніший повинен захищати слабшого, так давайте не змінювати і не зраджувати цьому правилу. Зараз ти молодий, сповнений енергії і сил, але прийде час і ти згадаєш мої слова…
Дар’я МАЛЬКО,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Ужгород