З віком людина перестає бути по-справжньому щасливою, зациклюється на дрібницях, без яких наше життя неможливе. Проте, не помічає чогось справді значущого, що може бути причиною для радості.
Після народження кожне немовля посміхається, бо вперше бачить світ, відчуває теплий погляд мами. У віці 3-6 років діти тішаться новій іграшці, часу, проведеному з друзями чи батьками. А підлітки, на жаль, думаючи, що їх ніхто не любить та не розуміє, частіше помічають проблеми, ніж щастя…
Так, з часом щастя змінює свій вигляд, але найгірше, коли взагалі зникає, що дуже часто трапляється в дорослих. Багато справ удома, тяжка робота, виховання дітей, нестача часу – і як тут можна бути щасливим, мабуть, запитаєтесь ви? Дуже легко, якщо чесно. Життя занадто коротке для того, щоб бути понурим цілодобово. Тож пропоную кілька порад на шляху до щастя.
По-перше,просто відкрийте очі на те, що біля нас, а не на щось глобальне, спробуйте захопитись цим, зумійте відшукати кращу сторону у будь-чому. Негаразди можуть бути у кожного, проте лише справжній знавець життя не буде ставити їх у пріоритеті. Недавно я ознайомилася з інтерв′ю Ніка Вуйчича, який попри те, що не має ні рук, ні ніг, зумів піднятися вище своєї голови і відчуває себе щасливішим, ніж більшість дорослих. Чи легко йому, думаєте, було побороти комплекси неповноцінності, приниження інших? Я вважаю, що так, адже щастя не залежить від зовнішнього вигляду чи від фізичного стану. Тому порада друга: «проростіть» це зерно всередині , зумійте зробити себе щасливими самостійно, бо поки ви не насолоджуватиметесь прожитими хвилинами, ніхто не зможе змусити вас до цього.
По-третє, уявіть, наприклад, дитину-сироту, яка усміхається до нової іграшки , безхатченка, якого тішить кожна копійка, хворого, який поборов страшну недугу і тепер щомиті радіє житті. А тепер поряд з ним поставте себе і відшукайте хоча б 3 причини назвати себе щасливим. Дуже доречно пригадати слова Ліни Костенко, які часто цитує моя мама: «Комусь на світі гірше, ніж тобі»…
Отже, з віком ми втрачаємо смак справжнього щастя, а, можливо, просто не хочемо його відчути?
Яна ГАЛАМАЙ,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Львів